Гуманизм как принцип философии К. Маркса и Ф. Энгельса

основними положеннями марксизму, проте рішуче виступав проти ідей революційного насильства, віддаючи перевагу мирним методам боротьби за соціалізм. Він вважав, що теорію соціалізму можна поєднувати не лише з діалектичним матеріалізмом, а й іншими філософськими вченнями.

Е. Бернштейн наполягав на неможливості "позитивного" формулювання соціалістичного вчення Маркса, оскільки воно, на його думку, не є звичайною наукою. Він відносив ідею соціалізму до "регулятивних" і писав, що соціалізм не можна вважати якимось реальним суспільним ладом. Сама ж ідея соціалізму виступала для нього лише морально-етичним ідеалом. Тому, на думку Бернштейна, пролетаріат може лише наближатися до соціалізму і ніколи не досягне його реально.

Багато уваги аналізу марксистської філософії приділяли М. Бердяев і угорський марксист Д. Лукач. Та найбільше увагу вони акцентували на його екзистенційно-гуманістичних аспектах.

Марксистська філософія привернула до себе увагу й таких сучасних філософів як Е. Фромм, Г. Маркузетаін. Перший вважав, що вона зазнала найбільших спотворень серед усіх філософських шкіл сучасності. Та найбільше це стосується матеріалістичної позиції Маркса. Вона в більшості тлумачиться так, нібито головним мотивом людської діяльності Маркс вважав прагнення людини до матеріальної вимоги, що начебто Маркс не виявляв свого інтересу до індивіда, не розумів духовних потреб людини. Насправді ж, вважає Фромм, мета Маркса полягала в духовній емансипації людини, звільненні її від економічної залежності, відновленні її особистісної цілісності, яка могла б перебувати в єдності з природою та іншими людьми. В цілому ж, вважає Фромм, філософія марксизму — це духовний екзистенціалізм.

На початку 50-х років група хорватських філософів, яка згуртувалася навколо журналу "Праксіс", проголосила філософію марксизму ненауковою

Ними не визнавалася й діалектика природи, активно-творча функція свідомості, визначальна роль матеріального базису суспільства щодо духовних явищ. Вбачалася суперечність між детермінізмом і свободою.

Менше уваги зарубіжні філософи приділяли питанням перетворення в дійсність гуманістичного суспільного ідеапу — комунізму. «Позитивістські» деформації марксового гуманізму вони пов'язують не лише з іменем Енгельса, а й з іменами радянських комуністів, які, за словами Фромма, привласнили собі марксистську теорію і спробували переконати світ у тому, що лише вони у своїй теорії та практиці є послідовниками Маркса, хоча насправді все якраз навпаки1.

б) Пропаганда та розвиток марксизму в Росії

У Росії розвиткові марксизму у західноєвропейському "ключі" сприяли "легальні марксисти", наяких великий вплив справили М. Бердяев, М. І. Туган-Барановськийтаін. Російський же варіант марксизму започаткував Г. В. Плеханов, який розглядав марксистську філософію як систему діалектичного та історичного матеріалізму. В його розумінні марксистської філософії втрачається гуманізм, послаблюється діалектика, проявляється невміння застосовувати основні положення марксистської філософії до аналізу російської дійсності.

В умовах народження нової економічної формації В. І. Ленін розвинув три складових частини марксизму. Це обумовлювалося тим, що в той час соціальні колізії загострилися, міжнародний революційний рух піднявся на вищий рівень.

Все це поставило перед філософією й практикою нові завдання. Осмислюючи їх, Ленін вніс свій вклад у розвиток марксистської філософії, розробив філософські основи теорії наукового соціалізму, вказав на основні риси сучасної йому епохи тощо.

На відміну від Маркса, який в останні роки свого життя більше спирався на детермінізм економічного фактора, Ленін частіше спирався на детермінізм сили. Це забарвило марксизм у російський колорит. Ленін вів боротьбу проти різних проявів ідеалізму, представники якого прагнули обгрунтувати

1 2 3 4 5 6 7 8 9