Харизматическая личность

Харизма – це особлива властивість, завдяки якій людину оцінюють як обдаровану особливими якостями й здатну впливати на інших. Поняття «харизма» веде свій початок з давньогрецької міфології – означає притягати до себе увагу. А Харити – це давньогрецькі богині краси, грації й вишуканості.

Класичне визначення харизми дане німецьким соціологом М. Вебером: «Харизмою називається якість особистості, визнана надзвичайною, завдяки якій вона оцінюється, як обдарована надприродними, надлюдськими або, щонайменше, специфічно особливими силами й властивостями, не доступними іншим людям».

Серед відомих історії харизматичних особистостей є засновники світових релігій – Будда, Мойсей і Христос. До харизматів відносяться творці напрямків всередині світових релігій – Лютер і Кальвін. З іншого боку, це великі державні й військові діячі, такі, як Чингізхан або Наполеон. Властивість харизми відносно байдужа до роду діяльності і її морально-етичному змісту: харизматичним лідером з успіхом може бути й святий, і злочинець.

Вислів «У неї є харизма» означає, що людина чинить на оточуючих сильний вплив, вони піддаються її чарівності й готові йти за нею.

Сучасне звучання слова «харизма» містить у собі крім соціологічного аспекту взаємодії «маси» і «вождя» також і психологічний, у якому мова йде про посилення особистісної сили, особистої чарівності, магнетизму.

Таким чином, харизма передбачає наявність у людини особливих для всіх ознак і особистісних якостей. Актуальність її дослідження обумовлюється необхідністю дізнатися про особливості її виникнення й визначити її реальність або міфологічний вимисел.

 Виходячи з дій самого Гітлера та нацистських вождів, можемо зробити висновок, що відродження німецької нації виступало не метою нацистського руху, а засобом її досягнення. Маніпулюючи масовою свідомістю, Гітлер ставив за мету укорінення у ній ідеї про винятковість арійської раси, на якій вибудовував власні імперські плани.

 Постійне проголошення слів "нація", "партія", "вища раса" нівелювало саме поняття індивіда. Ідеологія працювала на те, щоб маси повірили у ідею самопожертви, самозречення заради вищої ідеї

Окрема людина повинна була розчинитися у вищій силі - пануванні над світом. Гітлер каже: "ми звертаємося до величезної армії людей, які бідні настільки, що їх особисте існування зовсім не є найвищим у світі багатством" [7].

 Підтвердженням того, що фанатична відданість А. Гітлера своїй меті поєднувалась з цілковито свідомо-раціональним маніпулюванням ірраціональними процесами масової свідомості, є такі його слова. "Масові мітинги необхідні хоча б тому, що індивід. . . відчуває свою самотність та легко піддається страху, коли залишається наодинці; на мітингу. . . він сам піддається магічному впливу того, що називається масовим навіюванням" [8].

 Дар переконувати, впливати на людей, фанатичне переконання у справедливості проповідуваних ідей, поєднання у своїй особі характерних рис середнього представника німецької нації характеризують А. Гітлера як вождя харизматичного типу. У своїй особі він втілював очікування суспільного ідеалу німців щодо зверхності над іншими народами. Ідеологія нацизму мобілізувала саме емоційну енергію найбільш пригнічених верств суспільства та надала їм напряму боротьби за перемогу німецького імперіалізму. Морально-етична оцінка ідеології та діяльності фашистського руху, наслідки, до яких він призвів: репресії проти інтелектуалів, культурний занепад німецької нації, насадження ідеології садистського типу щодо обраності та винятковості німецького народу, злочини проти людства тощо характеризують його як харизматичного лідера деструктивно-регресивного спрямовання.

 Щодо специфіки свідомості мас, які перебувають у стані очікування, то вона полягає у готовності сприйняття будь-якої ідеології, яка у яскравих, образних формах конструює чи то нову реальність, чи то пропонує вирішення конкретних проблем. Носій

1 2 3

Похожие работы