Художественная культура Западной Европы начала ХХ века

предмету, самі по собі мають глибинний, символічний зміст. Так як звуки музики не мають «тіла», так само безпредметними повинні бути форма і колір – будь-які асоціації з предметним світом, вважав художник, тільки заважають сприймати «духовний звук», вібрацію кольорів і форм. «Сама форма – писав В. Кандінський, - навіть якщо вона цілком абстрактна і подібна геометричній, має своє внутрішнє звучання, є духовною сутністю». Будь-який колір також є символічним, а також відповідає звучанню якогось музичного інструменту. Свої роботи, схожі на музику, застиглу у формах і барвах, художник так і називав: «Композиція №. . . ».

У розробці маніфесту «Блакитного вершника» брав участь і австрійський композитор Арнольд Шенберг – найяскравіший представник експресіонізму в музиці. Він був творцем атональної, заснованої на дисонансі музики, здатної виразити муки свідомості, жах, душевний розлад

4. Кубізм

 Після першої посмертної виставки Поля Сезанна (1907) і не без її переможного впливу, у Парижі виникає Кубізм. Іспанець Пабло Пікассо пише картину «Авіньонські дічата», яка мала вирішальне значення для появи нового напряму. Вагомий внесок у розвиток кубізму також зробили Жорж Брак, Жак Ліпшиць і Олександр Архипенко. Ґрунтуючись на принципах П. Сезанна, кубісти розчленовували предмети натури й застосовували прийом симультанного (одночасного) показу їх з різних ракурсів і точок зору, що розцінювалось художниками як шлях до аналізування речі, пізнання її сутності. Після цієї «аналітичної» фази розвитку кубізму наступила «синтетична»: художник наново «складав» частини, уламки зруйнованих предметів, довільно групуючи їх у суб’єктивні композиції, творив, так би мовити, «новий світ», цілковито підкорений його фантазії і намірам, що виражає його внутрішнє відчуття.

 Симультанність, деформація, нагромадження випадкових деталей, довільно поєднаних у певну цілість, - все це характерне і для поезії кубізму, метром якої був французький поет Гійом Аполлінер (1880-1918). Поет шукав нових зв’язків між художнім образом і дійсністю, він вважав, що мистецтво повинно виражати індивідуальність художника, і тільки її. Для цього поет вільно сполучає в одну картину різноманітні за часом і місцем події, деталі пейзажу, власні думки і почуття інших людей – все, що завгодно, тільки б із цього народжувався образ душі автора. Ось його знаменитий вірш «Зона» (1913):

 Старовина обридла нам безмежно

Ти чуєш бекають мости пастушко Ейфелева вежо

У печінках сидять антична Греція і Рим

Автомобіль і той здається тут застарим

Тільки релігія в нас залишилась нова-новісінька

Проста як аеропортівський ангар як трамвайна вісімка

Тільки християнство в Європі не встигло ще оепопеїться

І папа Пій являє собою тип най модернішого європейця

А тобі сором бо вікна цікаві їдять тебе поїдом

Зайти до церкви на вранішню сповідь

Читаєш проспекти каталоги співучі горласті афіші

От поезія ранку а для прози газети зручніші

25 сантимів за випуск пригоди кримінальна хроніка

Портрети знаменитостей інформація он яка

Я бачив сьогодні вранці вулицю забув як зветься

Нова і чиста сурмою сонячною ллється

Робітники урядовці вродливі стенотипістки

Щобудня чотири рази по ній проходять пішки

Уранці тричі ревуть там сирени мідні

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные