ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ ТЕАТРА

драматургії XVIII ст. є п'єса невідомого автора (ймовірно, Ф. Прокоповича або інших викладачів академії) "'Милость божія, Україну от неудоб носимих обид лядських через Богдана Зиновія Хмельницкого, преславних войск запорозких гетмана свободившая і дарованими ему над ляхами побілами возвеличившая, на незабвенную толких его щедрот пам'ять репрезентованная в школах Киевских 1728 літа". Драма, довга назва якої пояснюється вимогами барокового стилю, написана до 80-річчя початку національно-визвольної війни проти Польщі. Провідна па­тріотична ідея драми — заклик Б. Хмельницького до об'єднання козацтва у боротьбі за свободу вітчизни.

З репертуару українського шкільного театру збереглося ЗО драм, переважно на біблійні ,сюжети. Популярними були драми різдвяного і великоднього циклу.

"Українська шкільна драма і шкільний театр упродовж свого розвитку взаємодіяли з народним театром. У другій половині XVII ст. у зв'язку з поширенням в Україні шкільної драми, зокрема інтермедій, виникає вертеп. Назва походить від печери поблизу Віфлеєма в Йорданії, в якій, за біблійним переказом, народився Ісус Христос.

Вертепна драма — це старовинний український народний ляль­ковий театр. Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі. Улюбленим героєм театру ляльок був розумний і дотепний представник народу: в Англії — Панч, Італії — Пульчинелла, Поль­щі — Шопка, Німеччині — Гансвурст, Франції — Полішинель, Росії — Петрушка, Білорусі — Батлейка, Україні — Запорожець тощо.

Шкільна   драма   й   вертеп   позначилися   на   формуванні   нової української літератури і становленні класичного театру.

Національну   самобутність   нової   української літератури характеризує тісний зв'язок з на­родною   творчістю,   бурлеском   (травестії,   ін­термедії),   передусім  використання  живої  на­родної мови. Поява 1798 р. перших трьох частин "Енеїди" І. Кот­ляревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває нову главу літератури національного відродження.

3 новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788—1863) і К. Соленика (1811— 1851).

М.    Щепкін  походив   з   кріпаків,  акторську  діяльність  розпочав 1805 р.   У  1821  р.   за участю передових представників  української та російської громадськості його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного українського стилю. Створив неперевершені образи Виборного й Михайла Чупруна ("Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" І

Котляревського). М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському і російському театральному мистецтві. Виступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821—1823), з 1824 р. — у Малому театрі в Москві.

Український театр першої половини XIX ст. був переважно побутовим, грунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ'яненка.

У другій половиш XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню націо­нальної культури. !'

У 1890 p. I. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької".

І. Карпенко-Карий — один з найвидатніших акторів українського театру корифеїв. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням і уза­гальненням суспільного буття. Він створив яскраві комедійні ролі — Прокіп Шкурат

1 2 3 4