ИСТОРИЯ УКРАИНСКОЙ ТЕАТРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

Ідея побудови театру виникла у графа С. Скарбека ще у 1818 році.

У 1834 році він отримав дозвіл на початок безпосередніх робіт по підготовці будівництва, яке тривало упродовж 1836-1842 років. Офіційне відкриття театру відбулось 29 березня 1842 року.

 Заповітом з 1843 року Станіслав Скарбек дарує будинок театру місту. З 1900 до 1939 року приміщення театру використовувалось у різних цілях (як філармонія, кінотеатр). За цей час воно зазнало кількох реконструкцій. Остання реконструкція відбувалась у воєнний період 1941-1944 років.

 З 1944 року у цьому приміщенні постійно працює трупа театру ім. М. Заньковецької.

 Народження театру. 1917-1921

 Історія мистецьких подій, як і будь-яке художнє явище, невіддільне від тих суспільно-політичних реалій, в яких вони відбуваються. В першу чергу це стосується такого широкопластового духовного вияву як театр.

 У перші дні становлення молодої незалежної держави в 1917 році Україну та її столицю Київ залив справжній вибух національної художньої активності, в якому домінуючою була нова театральна заява.

 У рамках цих подій при Троїцькому народному домі в Києві зорганізовується Комітет українського національного театру, який згодом був трансформований у державну структуру, яку очолив драматург і політичний діяч В. Винниченко.

 Стараннями Комітету УТН у серпні того ж року був створений перший державний театр України - Український національний театр, що об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. Новоутворений осередок складали митці найвищого рівня. З-поміж них актори Л. Ліщинська, Г. Борисоглібська, К. Лучицька, І. Мар'яненко, І. Сагатовський, режисери М. Вороний, Г. Гаєвський, І. Мар'яненко, І. Сагатовський, музиканти О. Кошиць, В. Верховинець, художники М. Бойчук, В. Кричевський.

 16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п'єсою В. Винниченка "Пригвождені". Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.

 Державний народний театр продовжував традиційну лінію Українського національного театру

В склад трупи входять провідні українські митці - М. Заньковецька, В. Любарт, О. Полянська, Г. Маринич, Б. Романицький, а також талановита молодь. У такому вигляді ДНТ під фаховим керівництвом П. Саксаганського працював до 1922 року.

  Театр у мандрах. 1922-1931

 Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов'язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім. М. Заньковецької. Керівництво колективу, режисери О. Корольчук та Б. Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об'єднання.

 Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати на довготривалі гастролі по містах України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Взагалі за вісім років цього "мандрівного" періоду актори театру відвідали близько ста об'єктів і представили велику кількість вистав, виступів, лекцій і т. д.

 У репертуарній афіші були "Гайдамаки Т. Шевченко, "Лихоліття" Г. Хоткевича, "Чорна рада" С. Черкасенка, "Розбійники" Ф. Шиллера, "Ревізор" М. Гоголя, "Тартюф" Ж. Б. Мольєра, "97" М. Куліша, "Отелло" В. Шекспіра, "Мірандоліна" К. Гольдоні, "Примари" Г. Ібсена, "Мазепа" Ю. Соловацького, "Р. У. Р. " К. Чапека тощо.

 У творчому колективі яскраво проявили свій талант режисери Б. Романицький, О. Корольчук, П. Саксаганський, І. Богаченко,

1 2 3