ИСТОРИЯ УКРАИНСКОЙ ТЕАТРА

Б. Антків, О. Гринько, В. Глухий, Л. Кадирова, Б. Ступка, С. Максимчук, В. Розстальний, Г. Плохотнюк, А. Корнієнко, Б. Козак, В. Коваленко, Ю. Брилинський, було запрошено до театру подружжя Ф. Стригуна та Т. Литвиненко.

 70-ті роки були позначені талановитим керівництвом С. Данченка, в трупу влилися свіжі сили. П. Бенюк, Є. Федорченко, Г. Шумейко, А. Хостікоєв склали молоду парость заньківчан.

 В 1972 році театру було присвоєно звання "академічного".

 В. кінці 70-х трупу поповнили молоді актори: О. Бонковська, О. Гуменецька, Д. Зелізна, Г. Давидова, Л. Лев, В. Сікорський, Я. Юхницький, В. Яковенко, Л. Боровська, І. Бернацький, Л. Нікончук, Т. Бобеляк.

 80-ті роки для заньківчан були важкі, але вистави режисерів А. Бабенко та А. Кравчука тримали високий рівень майстерності.

 У 1987 році колектив заньківчан очолив Ф. Стригун. Хвиля піднесення національної свідомості вимагала не лише нового репертуару, але й нових відкритих форм розмови з глядачем. Заньківчани стають трибуною громадської думки, резонатором суспільних проблем, повертаючи в репертуар твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою.

  Театр у незалежній Україні. 1991-2002

 Становлення, чи правдивіше відновлення незалежності Української держави, що прийшло в 1991 році, відбулося вибухово. Ейфорія та розгубленість ішли поруч. Хвиля піднесення національної культури вимагала не лише нових нетрадиційних виразів, але і адекватної реакції публіки.

 В цей непростий, перехідний період керівництво театру ім. М. Заньковецької вибрало можливо одне з найкращих рішень

Воно відкрило свої серця і двері для різних груп та об'єднаннь, розгорнуло широкоформатну панораму формовиражень (вечори, лекції, акції), дозволило найрадикальніші експерименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва.

 Не вдаючись в деталі зауважимо, що театр попри зрозуміло професійно-фахову роботу став трибуною громадської думки, рупором нових ідей і заяв.

 Вистави останнього десятиліття підняли творчий і мистецький рівень заньківчан: "Гайдамаки" за Т. Шевченком, "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "Маруся Чурай" Л. Костенко, "Павло Полуботок" К. Буревія, "Ой, радуйся, земле. . . " (вертеп), "Народний Малахій" М. Куліша, "Ісус, Син Бога Живого" В. Босовича, "Ромео і Джульєтта" та "Гамлет" В. Шекспіра, "Шаріка" і "Гуцулка Ксеня" Я. Барнича, "Наталка-Полтавка" І. Котляревського, "Дядя Ваня" А. Чехова, "Ідіот" Ф. Достоєвського, трилогія "Мазепа" Б. Лепкого (інсценізація Б. Антківа), "Андрей" В. Герасимчука, "Пролітаючи над гніздом зозулі" Д. Васермана, "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської, "Коханий нелюб" Я. Стельмаха, "Неаполь - місто попелюшок" Н. Ковалик, "Мадам Боварі" Г. Флобера, "Криваве весілля" Г. Лорки, "УБН" Г. Тельнюк.

 Неоднозначна реакція критики і публіки на ці речі є яскравим виявом демократії і свободи, що панує в творчих майстернях львівської Мельпомени.

 Хвиля піднесення приводить до театру таких акторів, як Я. Мука, С. Глова, Р. Біль, Н. Лань, І. Швайківська, Т. Жирко, О. Гарда, І. Гаврилів, Р. Мервінський, О. Кузьменко, М. Максименко, В. Щербань, Л. Остринська, О. Самолюк, Н. Лісова, О. Огородник, О. Сікиринський, Я. Кіргач, Н. Шепетюк.

 За минулі роки розширився гастрольний діапазон театру: Великобританія, Канада, США, Польща, Словаччина.

 В січні 2002 року уряд України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

 

1 2 3