Идея национального развития и развития украинской государственности в философии Украинской социал-демократов

національної, але й загальнолюдської.

Дуже критично ставилася поетеса до релігії. Показовим є глибокий за змістом драматичний твір “В катакомбах” [Там само. - Т. 2]. Неофіт-раб приходить до перших християн, щоб знайти волю, любов, правду, надію у жорстокому житті, але знаходить лише “марну мрію про небесне царство та про царя єдиного в трьох лицях, що над панами нашими панує, а їм дає над нами панувати. . . ” [Там само. - Т. 2. - С. 236]. Релігія не закликає до повстання, шанує владу, кесаря, тобто мовчки погоджується із рабством, із гнобленням народу. Не цієї віри жадає неофіт, а віри в святу силу, “що розум просвітить у найтемніших, і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря, дозорця і без пана. . . ” [Там само. - С. 238]. Для героя твору краще страта, ніж ярмо раба. Для нього прикладом є нескорений титан Прометей. Тема прометеївського бунту, нескореної людини була для поетеси близькою. Та чи можна зробити висновок, що поема “В катакомбах” є атеїстичним твором? На нашу думку, ні. Можна погодитись із М. Кудрявцевим, що ця поема спрямована не проти гуманістичних засад християнства як такого, особливо первісного, а спрямована “проти користолюбства й пристосовництва лицемірних проповідників “любові до ближнього”, які вчення Христа використовували у власних меркантильних цілях. ” [Кудрявцев М. Нерозкаяний бунт //Слово і час. - 1999. - №8. - С. 27].

Філософські погляди Лесі Українки можна схарактеризувати як матеріалістичні. Вона вважала, що матерія є носієм змін, неперервного руху, постійного розвитку, містить у собі стимули цих перетворень. Поетеса була впевнена у можливості пізнання світу, критикувала фаталізм, механістичний матеріалізм. У її ліричних творах часто розкривається тема гармонії між людиною та природою. Інколи для цього поетеса звертається до міфологічних образів.

Нарешті, звернемося до поглядів І. Я

Франка, видатного українського мислителя, письменника, вченого, активного громадського діяча другої половини XIX - початку ХХст.

Почнемо з поглядів І. Франка щодо суспільного розвитку, який він уявляв собі як закономірний процес поступу, в основі якого лежить суспільна праця, що об'єднує людей. Основа суспільного життя - економічні відносини; зміни у духовному стані суспільства пов'язані із змінами в економіці. Погляди І. Франка, на нашу думку, навряд чи можна назвати марксистськими, він був, скоріше, соціалістом. І. Франко з великою гіркотою писав про стан сучасного йому суспільства, де всюди “нівечиться правда. Всюди панує брехня. . . ”. Австро-Угорську імперію він називав тюрмою народів, конституцію – “міфом” (до речі, зверніть увагу на цікаве оповідання “Свинська конституція”). У вірші “Багно гнилеє між країв Європи. . . ” (так він характеризує Австрію) знаходимо такі рядки: “Розсадниця недумства і застою, О Австріє! Де ти поставиш стопи, Повзе облуда, здирство, плач народу. Цвіте бездушність. . . ” [Франко І. Вибрані твори у трьох томах. - К. , 1973. - Т. 1. - С. 125]. Дійсної опозиції режиму майже не було, була “м'явкаюча”, яка “і з руки їсть, і гладити дається”. Це слова з казки, що має назву “Опозиція” [див. : Оповідання українських письменників дожовтневого періоду. Збірник. - К. , 1977. - С. 90-95]. З гострою іронією пише І. Франко про “остру” та “люту” Опозицію, яка тільки те й вміла, що м'явкати голосно “Кдивда нам!” та “Дівнопдавність” (бо не вміла вимовляти літеру “р”). Стоїть вона, “нюхає, облизується, - одним словом, орієнтується”, її

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы