Игорь Качуровский

прозвучала в програмах «Свободи», налічує кілька тисяч сторінок і ще чекає свого видавця. Це може стати оригінальною авторською історією нашої літератури на взірець тих, що належать перу Д. Чижевського чи С. Єфремова.

Підсумком багатолітніх зацікавлень іберійською та іберо-американською поезією стала авторська антологія «Золота галузка» (1991), де репрезентовано чи не всіх видатних поетів іспаномовного, португало- та каталономовного світів. Про багатьох перекладених авторів у- Качуровського є друковані розвідки. Значне місце в його зацікавленнях посів і Шекспір.

Ще одним підсумком багатолітніх студій Качуровського став великий том його перекладів із Петрарки з ґрунтовним літературним портретом (1982). Тут не тільки пунктирно окреслено етапи творчої біографії Петрарки, а й висловлено цікаві гіпотези (скажімо, про те, що Лаура —«це збірне ім'я для різних осіб, які існували, а може й не існували насправді»), а також зроблено докладний аналіз усієї історії перекладів Франческо Петрарки на Україні, починаючи ще від Гулака-Артемовського. На основі доскіпливого текстологічного аналізу Качуровський неспростовно довів їх цілковиту залежність від російських інтерпретацій (за винятком перекладів Лукаша, Кочура, Бориса Тена). «Працюючи над перекладами з Петрарки, я мав на меті не лише впровадити українського читача в поетичний світ одного з найбільших ліриків, що їх знає історія літератури, а також звільнити й унезалежнити українське перекладацтво від російського»,— пише у вступному нарисі дослідник. А поет забирає в нього слово й відповідає в сонеті «Петрарка» на всі його гіпотези про особу великого італійця та його оточення, зрештою, застерігає всіх біографів:

Воклюз чи Авіньйон — не в тому справа,

І не в мадам де Саде — дар Фортуни.

Ім'я — це знак. А дійсність і уява —

Однакові, напнуті поруч струни.

А може це Поезія чи Слава,

В лавровому вінку, прекрасно юна?

А чи на мить відроджена Держава,

Італія останнього трибуна?

Франческа люба. . . Блудний син. Джованні.

.

І знов за ними постаті туманні. . .

Одна чи дві? Яка таємна повість!

Тож не вичерпуймо до дна криницю,

Солодку зберігаймо, таємницю,

Лишім речам прекрасну загадковість.

У Качуровського так часто буває: до однієї й тієї ж теми він звертається як літературознавець, критик чи біограф і як поет. Поет, здається, не в усьому солідарний із доскіпливим дослідником. У нього — свій погляд на речі. Розтаємничення образу — це вбивання поезії, тобто той випадок, коли звичайна, подеколи відверто прозаїчна подробиця руйнує прекрасну легенду. І поет стає на її захист.

І все ж головне в багатогранній творчій роботі Ігоря Качуровського — поезія. В ній вичитуємо чимало важливих прикмет не тільки духовної, а й суто життєвої, подієвої біографії автора, як скажімо, у вірші «Пригадались далекі дороги. . . » (зб. «В далекій гавані»). Пам'ять веде ліричного героя тривожними маршрутами, якими вирушало назустріч невідомості й поневірянням у чужих краях чимало людей з України перед приходом Радянської армії. Після голодомору, колгоспного «раю» і масових репресій вони знали, що їх може чекати знову таке ж лихо тут, у себе вдома. Цей поспішний відступ мирних людей дуже подібний до панічної евакуації на початку війни. Тоді втікали від німців, тепер — од визволителів, які несли з собою не тільки звільнення від жахів

1 2 3 4 5 6

Похожие работы