Игорь Качуровский

обступили будинок

(Певно, було це останнє шляхетське гніздо України. . . )

Плесо ріки зеленіє й синіє крізь віти вербові.

Під очеретяний шелест я слухаю вірші всевладні,

Зміст, невідомий мені, не затемнює музики слова,

Повагом мати ритмічно скандує латинський гекзаметр,

Повість стару і сумну про кохання Пірама і Тізби. . .

Пейзаж із вірша легко «накладається» на пейзаж довкіл батьківського дому героя в повісті. І в «Овідії»,. і в «Домі над кручею» в матері героя вгадується одна й та ж особа. Звичайно, проза Качуровського — не мемуарний звіт про пережите, а художній твір. І все ж маємо тут автобіографічну канву, збагачену всіма тими жанровими мотивами, які несуть у собі «роман виховання» або «роман авантюр», оскільки їх елементи органічно уживаються в тканині прози Качуровського з його зовні нібито непретензійною настановою викласти епізоди з пережитого. А пережити героєві повісті випало немало. Він раз у раз опиняється поміж двох ворожих сил. Йому доводиться втікати від німців, його катують і ведуть на страту партизани, і тільки випадковий збіг обставин рятує хлопця. Такої жорстокої правди про війну й окупацію українська радянська література не говорила. Досить бодай згадати епізоди, як селяни влаштували облогу на парашутистів і позаколювали їх (інакше німці прийдуть і знищать село) або як радянське командування наказало зібрати вагітних і хворих сифілісом жінок і погнало їх на позиції німців: уже холонучі жіночі трупи на снігу народжували. . .

Звірства карателів, звірства партизанів, жорстокість червоного командування - все це війна, описана Ігорем Качуровським. Його ніким не заангажоване перо не замовчує ніяких фактів. У війні всі втрачають людське обличчя.

Качуровський у прозі — не лірик і не патетик, як то здебільшого буває в українських письменників. Це той рідкісний тип прози на взір Валер'яна Підмогильного, що не намагається стати поезією чи замінити її. Філігранно вибудована фраза не здіймається в метафоричне позахмар'я.

Вона — предметна й точна, як то, власне, й буває в прози, що хоче лишатися саме прозою

Оповідач Качуровського — особа іронічна й «зіпсована» історично-філологічною освітою. У повістях повсюдно розкидано відступи й резюмування з різних приводів, екскурси в художні твори й у минуле людства. Ось, наприклад, одна з таких типових «прокладок» між подіями, що затягують героя, мов трясовина:. «Не знати, як там було в добу трипільської культури: може, справді існував у нас матріархат, а може, це тільки фантазія археологів. В історичні часи Україна під владою жінок опинялася двічі. Перший раз — за Російської імперії, коли царювали дві Катерини, дві Анни і весела Єлисавета. . . »

«Дім над кручею» закінчується тим, що герой повісті знову змушений утікати з рідного села — сюди вже наближається Радянська армія,— бо знає, що нічого доброго від цього режиму йому чекати не можна, хоч і не був він фашистським поплічником. Увесь попередній досвід життя жене його туди, до кордону, на захід. Мусить загубитися поміж тисяч таких же, як і сам, «Завтра я буду іншою людиною. За ніч придумаю собі ім'я, фах, час і місце народження. . . »

Джерела

  1. http://www. ukrlit. vn. ua/info/xx/pucgn. html
  2. http://uk. wikipedia. org
1 2 3 4 5 6

Похожие работы