Институты самоуправления в Украине

Зміст

1. Еволюція інститутів самоврядування в Україні

2. Сесія ради: порядок скликання та проведення.

3. Конституція України правова основа діяльності місцевого самоврядування.


1. Еволюція інститутів самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування кожної країни, як і організація та здійснення в ній державної влади, всебічно відображає традиції народу, його ментальність, рівень розвитку суспільства та умови його існування. Це стосується й місцевого самоврядування України, яке існувало з найдавніших часів і характеризувалось, як правило, реальним демократизмом.

Ще грецький історик Прокопій писав, що слов'янами і антами не править один муж, а здавна воно живуть громадським правлінням і всі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно1.

Основними формами місцевої демократії за часів Київської Русі були віче (міське, територіальне) та збори (сходи) верві — жителів кількох сіл або інших населених пунктів.

Віче — це збори дорослого вільного населення міст і навколишніх територій, які скликалися для вирішення найважливіших питань. Віче було найвищим органом самоврядування міських громад.

Поряд з військовими та господарськими справами, віче нерідко вирішувало і долю князя та інших державних органів і посадових осіб.

Збори (сходи) верві (територіальних спільностей, громад) були органами самоврядування жителів кількох сіл чи інших населених пунктів.

Верв в особі дорослого чоловічого населення захищала членів общини і представляла їх інтереси у взаємовідносинах з органами і посадовими особами державної влади та сусідніми общинами2.

Найважливіші питання вирішувались на вічах та інших зборах громад. Для вирішення решти питань обирались війти або інші посадові особи.

З середини XIV ст. із входженням українських земель до Великого Князівства Литовського місцеве самоврядування в містах отримало розвиток в формі війтівства відповідно до Литовських статутів 1529, 1566, 1688 pp

Міська громада («копа», «купа») обирала війтів на міському віче.

У той же час в українських містах починає вводитись магдебурзьке (німецьке, саксонське) право. Воно передбачало надання міським громадам права запроваджувати міське самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом. Першим українським містом, якому було надано магдебурзьке право, був Сянок (1339 p. ). Київ отримав магдебурзьке право в 1498 p. , Львів — в 1356, Вінниця — в 1640 р.

Систему органів міського самоврядування (магістратів) складали ради, які були представницькими органами влади, і лави — органи судової влади. Ради обирались на один рік. Їх очолювали один або два бургомістри, які обиралися колегіями радників. Ради були не лише представницькими органами міської влади, але й судами по розгляду і вирішенню цивільних справ.

Лави як органи судової влади розглядали кримінальні справи міщан. Лаву очолював війт, що призначався королем,^соча в окремих містах дозволялось його обирати (наприклад, у Києві). Війт вважався вищою посадовою особою в місті.

Магдебурзьке право існувало в українських містах до входження українських земель до складу Російської держави. Останнім в Україні втратив магдебурзьке право Київ (1834 p. ), де воно проіснувало більше 300 років.

В Запорізькій Січі, яка виникла в середині XVI ст. , вищим органом

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы