Интимная лирика Леси Украинский

ставить пейзажі поряд з типами: «Які типи, які пейзажі!»

Якщо ці свідчення поетеси не можна абсолютизува­ти, тобто ставити в залежність від душевного неспокою автора появу всіх її творів, то відносно віршів інтимно-ліричного характеру вони цілком слушні. І «Осінні спі­ви», і «Мелодії», і «Хвилини», і тим більше вірші па­м'яті С. Мержинського написані в стані особливої сер­дечної негоди. У цьому зв'язку привертає увагу ще одна поезія циклу «Осінні співи», що має назву «Останні квіт­ки». Напрям емоцій, характер експресії в цьому творі визначається, до певної міри, сагмою назвою. Ліричний епітет «останні» завжди несе в собі щось елегійно-туж­ливе, прощальне. Цю основу ознаки підсилює іменник «квітки» (йдеться про щось кількісно невелике, те, що можна полічити, на відміну від «квіти» — форми суто множинної). Поетеса з великим хвилюванням спостері­гає невчасне припізніле квітіння червоних троянд:

Ох, розкрились троянди червоні, наче рани палкі, восени, так жадібно тремтять і палають — прагнуть щастя, чи смерті вони?

І зачинне «ох», повторене потім в. передостанньому рядку вірша, і зворушливе порівняння троянд з палки­ми ранами, в основі якого лежать уподібнення не тіль­ки колірні, але й моторно-дотикові, і запитальна інтона­ція, що привносить відтінок непевності в розуміння прагнень квіток,— все діє в напрямі вияву невтішної сердечної туги за долю невчасно розквітлих троянд.

Тверда впевненість у тому, що осінні квітки спокій­но не одцвітуть, що їм не судилось дати початок ново­му життю, передається анафоричним повтором заперечної частки:

Не осипляться тихо ті квітки,

Не настане життя в них нове,

Ні, ударить мороз до схід сонця

І приб'є поривання живе

У заключній строфі порівняння троянд з ранами пов­торюється в тій же звуковій гармонізації, але з незрівняно трагічнішим смисловим наповненням:

І зчорніють червоні троянди,

Наче в ранах запечена кров. . .

Твір завершується яскравим метафоричним висновком-побажанням:

Ох, нехай же хоч сонця нап'ються,

Поки ще їх мороз не зборов!

Чому поетеса вдалася до зображення осінніх квітів у літню пору? У чому суть глибокої пройнятості їх тра­гічною долею? Чи не криється за всім образним ладом вірша якийсь інший, асоціативний зміст? Безсумнівно, що так. На жаль, у нас нема тепер достатніх матеріалів для визначення генезису твору. Постав він, треба гада­ти, з роздумів поетеси над долею своїх сучасників — молодого покоління, яке тільки вступало в життя. Адже аналогії молодих літ з весняними квітами, як ми пока­зали раніше, були для Лесі Українки звичайними. В автографі вірша «Квіток, квіток, як можна більше квітів» є такі рядки, що не ввійшли потім в остаточну редакцію твору:

Як мало нам квіток дало життя,

А ми ж їх так любили!

Тут соціальна підоснова образу квітів цілком ясна. Леся Українка володіла даром творити ємкі образи, на­діляти їх багатоплановістю асоціацій і разом з тим не позбавляти їх предметної точності, краси. Таким чином, у твори лірично-інтимного змісту проникають теми су­спільно-громадські, політичні, рівнозначно, як грома­дянська лірика переймалася настроями особисто-авторськими, включала пейзажі й