Интимная лирика Леси Украинский
Якщо ці свідчення поетеси не можна абсолютизувати, тобто ставити в залежність від душевного неспокою автора появу всіх її творів, то відносно віршів інтимно-ліричного характеру вони цілком слушні. І «Осінні співи», і «Мелодії», і «Хвилини», і тим більше вірші пам'яті С. Мержинського написані в стані особливої сердечної негоди. У цьому зв'язку привертає увагу ще одна поезія циклу «Осінні співи», що має назву «Останні квітки». Напрям емоцій, характер експресії в цьому творі визначається, до певної міри, сагмою назвою. Ліричний епітет «останні» завжди несе в собі щось елегійно-тужливе, прощальне. Цю основу ознаки підсилює іменник «квітки» (йдеться про щось кількісно невелике, те, що можна полічити, на відміну від «квіти» — форми суто множинної). Поетеса з великим хвилюванням спостерігає невчасне припізніле квітіння червоних троянд:
Ох, розкрились троянди червоні, наче рани палкі, восени, так жадібно тремтять і палають — прагнуть щастя, чи смерті вони?
І зачинне «ох», повторене потім в. передостанньому рядку вірша, і зворушливе порівняння троянд з палкими ранами, в основі якого лежать уподібнення не тільки колірні, але й моторно-дотикові, і запитальна інтонація, що привносить відтінок непевності в розуміння прагнень квіток,— все діє в напрямі вияву невтішної сердечної туги за долю невчасно розквітлих троянд.
Тверда впевненість у тому, що осінні квітки спокійно не одцвітуть, що їм не судилось дати початок новому життю, передається анафоричним повтором заперечної частки:
Не осипляться тихо ті квітки,
Не настане життя в них нове,
Ні, ударить мороз до схід сонця
І приб'є поривання живе
У заключній строфі порівняння троянд з ранами повторюється в тій же звуковій гармонізації, але з незрівняно трагічнішим смисловим наповненням:
І зчорніють червоні троянди,
Наче в ранах запечена кров. . .
Твір завершується яскравим метафоричним висновком-побажанням:
Ох, нехай же хоч сонця нап'ються,
Поки ще їх мороз не зборов!
Чому поетеса вдалася до зображення осінніх квітів у літню пору? У чому суть глибокої пройнятості їх трагічною долею? Чи не криється за всім образним ладом вірша якийсь інший, асоціативний зміст? Безсумнівно, що так. На жаль, у нас нема тепер достатніх матеріалів для визначення генезису твору. Постав він, треба гадати, з роздумів поетеси над долею своїх сучасників — молодого покоління, яке тільки вступало в життя. Адже аналогії молодих літ з весняними квітами, як ми показали раніше, були для Лесі Українки звичайними. В автографі вірша «Квіток, квіток, як можна більше квітів» є такі рядки, що не ввійшли потім в остаточну редакцію твору:
Як мало нам квіток дало життя,
А ми ж їх так любили!
Тут соціальна підоснова образу квітів цілком ясна. Леся Українка володіла даром творити ємкі образи, наділяти їх багатоплановістю асоціацій і разом з тим не позбавляти їх предметної точності, краси. Таким чином, у твори лірично-інтимного змісту проникають теми суспільно-громадські, політичні, рівнозначно, як громадянська лірика переймалася настроями особисто-авторськими, включала пейзажі й