Интимная лирика Леси Украинский

Власне тема ця вперше поставлена не в «Мелодіях», а в поезії «Розбита чарка» (1891) — творові досить примітному. Поетеса зробила тут пев­ний крок у напрямі до драматизації ліричних жанрів; звичайний життєвий факт обробляється в маленьку ліричну драму з дією і характерами.

На бучному весіллі хтось ненароком розбив чарку,. засмутивши тим самим молодих. Але сум цей, виявляє­ться, надаремний: за народним повір'ям, розбитий по­суд віщує щастя. Паралельно до цього малозначимого. факту зображується страждання дівчини, якій весільна музика «безталаннеє серденько крає». Поетеса не вда­ється в деталі, не відкриває читачеві, хто та дівчина.

Розглянувши образ весни, як приналежний до творів інтимно-ліричних, а образ моря — до віршів громадсько-політичного змісту, ми вважаємо таке розмежування тільки відносним. У Лесі Українки-соціальний зміст нерідко втілюється в образі весни, а образ моря використовується для вираження інтимного переживання.

В епос Лесі Українки ця тема ввійшла ще раніше, чому причина її страждання, а лише знайомить з тра­гедійною розв'язкою:

І розбилось від жалю свого

Серце смутне. . . Чи хто теє чує?

Чи не скаже хто часом тог о,—

Що розбитеє серце віщує?

Вся поезія, власне, написана для цих чудесних слів,, щоб поставити і лишити без відповіді болюче, життєво-складне питання: «Що розбитеє серце віщує?» Цикл «Мелодії» можна розглядати в плані часткової відповіді: на це запитання: поетеса відтворює гаму складних ду­шевних переживань — від тихої, ще не осмисленої зажу­ри до бурхливої маніфестації нездоланної сили.

У попередньому розділі мова йшла про способи об'єд­нання поезій у цикли, про те, як виростає в цикловому контексті значення кожного складника і всієї групи тво­рів. В інтимній ліриці, як і в громадсько-політичній, цикл являє також певну змістову цілісність

Перша — зачинна поезія — здебільшого ставить основну тему, всі наступні або розвивають її, або порушують інші теми, так чи інакше зв'язані з головною. Характер ліричного» героя розкривається, таким чином, не в одному хвилево­му вияві, а в системі їх, у розвитку і зміні (маємо щось на зразок сюжетної лінії). Це розширює зображальні можливості лірики, наближає її до епосу. За приклад візьмемо цикл «Мелодії». Відкривається він поезією «Нічка тиха і темна була». Своєрідністю композиційної побудови вірша є послідовно проведений кільцевий повтор: перший рядок у строфі повторюється, як останній. «Нічну мелодію» творять два паралельні мотиви: один—стійкіший, заспокійливий, щораз повторюваний— іде від природи; другий — мінливий, зворушливо-сумо­витий — від серця, сповненого якоїсь невисловленої жур­би. На початку твору зображуються обставини пам'ят­ної зустрічі (сама дія віднесена в минуле):

Так названо цей твір в рукописній збірці «Роезіе».

Нічка тиха і темна була.

Я стояла, мій друже, з тобою,

Я дивилась на тебе з журбою;

Нічка тиха і темна була. . .

Вітер сумно зітхав у саду.

Тут природа цілком асоціюється з настроєм героїні, живе її журбою, пройнята її сумом. Значить, сум той не безпідставний, має свої причини, хоч їх важко назвати навіть тепер, задовго по зустрічі. Може, дівчина запідозрила юнака в нещирості, у