Интимная лирика Леси Украинский

Чули ви, як напровесні рано

Жайворонкова пісня бриніла?

Заклик вірити в молоді роки, в неодмінну перемогу весни — символу молодості, життєвого оновлення — висловила Леся Українка в поезії «Веснянка». Грайли­вий ритмо-темп, створюваний примхливою зміною стоп-ності у восьмирядковій амфібрахічній строфі 23232223, яскрава образна метафоризація («озвись на привіт вес­няний», «як нам молодощі пов'ються у хмари сумні»), по­вторювані зменшено-пестливі звертання . («Олесю, сер­денько», «моя люба») — все це робить твір винятково прекрасним щодо форми і змісту, виключно благодат­ним для дитячого читання.

Уже в перших творах виявилась одна суттєва риса інтимної лірики Лесі Українки: особлива сконденсова­ність вислову. Подальший розвиток ітиме в плані тво­рення містких, вражаючих образів для передачі все складніших душевних переживань. Поетеса прагне уріз-номанітити композицію, особливо структуру зачину. Поруч з синтаксичним паралелізмом вживається такий мовнообразний зворот, як звертання («До натури», «Тішся, дитино, поки ще маленька»), а також зачин-мотивація обставин І часу дії («Розбита чарка»). Пізні­ше з'являються вірші без спеціального зачину: вони по­чинаються характерним висловлюванням, нерідко мета­форичним, яке ставить тему роздуму або окреслює кон­тури пейзажного малюнка («Натура гине — вся в оздо­бах, в злоті», «Зорі, очі весняної ночі!»). На перших порах образна система інтимної лірики неширока. Це: весна, осінь, зорі, нічка тощо. Леся Українка дотримується певної послідовності в застосуванні цих образів. Піднесені таким чином до рівня поетичних сим­волів, вони не втрачають живої конкретності, предметної яскравості

Високу майстерність у створенні пейзажної картини осені виявила Леся Українка в одному з ранніх своїх сонетів — «Натура гине — вся в оздобах, в злоті». Осін­ня природа уподібнюється тут вродливій, але смертель­но хворій жінці, що знає про свою невідворотну кончину і готується до неї. У першому катрені, як це характерно для сонетів взагалі, дається загальна характеристика об'єкта зображення. Спочатку діють персоніфіковані діє-

Послідовно дотримуючись принципу «не розводити марні жалі», Леся Українка під час друку випустила одну з строф, у якій вили­лась скарга на особисту недолю:

Ховаю я сльози,

Співаю пісні голосні,

Хоч люті морози

Прибили мене на весні,

Ти ж, сестро, гуляєш,

Та лиха не знаєш,—

Весняного ранку

Співай, моя люба, веснянку!

слова («натура гине», «усміх посила», «краскою. . . пала»), а потім—синтезуюче порівняння, що логічно випливає зі всіх попередніх ознак і надає їм образної цілості: осінь —«немов конаюча вродливиця в сухоті». Другий катрен — це легкий ретроспективний погляд у недалеке минуле природи, коли вона жила і квітува­ла. Введенням ряду нових персоніфікованих дієслів (вони поглиблюють основну характеристику осені як вродливої жінки), яскраво передається процес поступо­вого затухання її енергійної діяльності до рівня сього-, днішнього — мовчазного чекання рокового кінця:

Недавно ще була вона в турботі,

Жила і сльози буйнії лила.

Тепер останнії дарунки роздала

І тихо умир а. . . кінець її роботі!

Через повтор («тихо умира» — «спокійно умира») терцети підхоплюють і поглиблюють характеристику вже не самої осені, а стану П холодного розпачу, вияв­ляють ті причини,

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>