Источники международного права
Приблизно така ж тенденція від невизнання до визнання умовного, поступового, а згодом і повного — революцій Генеральної Асамблеї ООН простежувалася і в колах західних учених. Щоправда, це відбувалося трохи р;і ніше, ніж у вітчизняній науці міжнародного права. Ще 1966 р. американська Комісія з питань вивчення організації миру дійшла висновку, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН у кінцевому підсумку визнаються обов'язковими для держав-членів. Трохи раніше французький учений П. Решер, виступаючи в Гаазькій академії міжнародного права, заявив, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН суттєво вирізняються характером влади над державами і навіть особами. А тому вони, без сумніву, є джерелом міжнародного права. Одночасно з ним професор Єльського університету (США) Е. Швелб висловився на користь резолюцій Генеральної Асамблеї ООН як «третьої категорії джерел міжнародного прана, обов'язкових для дотримання державами». Той факт, що вони не укладаються і не ратифікуються, не позбавляє їх такої властивості. [6]
Проте з часом подібних категоричних заяв висловлювалося менше. І на сьогодні в науці міжнародного права склалася дещо поміркованіша думка (з деякими застереженнями її можна було б назвати панівною): рішення міжнародних органів та організацій є допоміжними, неосновними джерелами сучасного міжнародного права. Щоправда, одні автори обмежують подібні рішення резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та рішеннями Ради Безпеки, інші розглядають їх у значно ширшому плані. Як джерела міжнародного права розглядаються акти спеціалізованих установ ООН (конвенції і рекомендації МОП, ЮНЕСКО, ВПС; конвенції, постанови і регламенти МСЕ; конвенції та міжнародні санітарні правила ВООЗ; рішення і рекомендації ІМО; конвенції, стандарти, рекомендації, процедури, технічні регламенти ІКАО та ін
6. Судові рішення та доктрини міжнародного права.
Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду до допоміжних засобів для визначення правових норм відносить судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів із публічного права. Однак дана норма отримала неоднозначне тлумачення серед вчених.
Значна кількість науковців досить тривалий період вважала, що рішення судів не можуть бути джерелами міжнародного права. Аргументом на підтвердження такої позиції виступало те, що завданням суду є не створення міжнародно-правових норм, а застосування їх у конкретних випадках. Крім цього. Міжнародний Суд ООН може надавати консультативні висновки, що відповідно говорить про консультативний, юридично не обов'язковий характер. І досі мало хто з науковців наважується визнати джерелами міжнародного права й рішення міжнародного арбітражу.
На переконання деяких вчених» що рішення судів можуть бути джерелами міжнародного права, значно вплинули результати діяльності Європейського Суду з прав людини і Європейського Суду. Так. Європейський Суд із прав людини одним із своїх завдань визнав «розвиток норм, що встановлені Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод». Мотивуючи свої рішення власними прецедентами, він фактично зобов'язав держави поважати їх і брати за основу в аргументації у власних справах.
Юридична наука як система знань про правову дійсність сприяє усвідомленню стану речей у суспільстві та здійснює відповідні теоретичні узагальнення, займається розробленням практичних проблем суспільного життя. Саме з доктрин