Источники международного права

кількості держав для створення нової нор­ми міжнародною права»; Г. І. Тункін: «Резолюції Генеральної Асамблеї ООН можуть входити в процес утворен­ня норм міжнародного права».

Приблизно така ж тенденція від невизнання до виз­нання умовного, поступового, а згодом і повного — рево­люцій Генеральної Асамблеї ООН простежувалася і в ко­лах західних учених. Щоправда, це відбувалося трохи р;і ніше, ніж у вітчизняній науці міжнародного права. Ще 1966 р. американська Комісія з питань вивчення органі­зації миру дійшла висновку, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН у кінцевому підсумку визнаються обов'яз­ковими для держав-членів. Трохи раніше французький учений П. Решер, виступаючи в Гаазькій академії міжна­родного права, заявив, що резолюції Генеральної Асамб­леї ООН суттєво вирізняються характером влади над дер­жавами і навіть особами. А тому вони, без сумніву, є дже­релом міжнародного права. Одночасно з ним професор Єльського університету (США) Е. Швелб висловився на користь резолюцій Генеральної Асамблеї ООН як «тре­тьої категорії джерел міжнародного прана, обов'язкових для дотримання державами». Той факт, що вони не укла­даються і не ратифікуються, не позбавляє їх такої власти­вості. [6]

Проте з часом подібних категоричних заяв вислов­лювалося менше. І на сьогодні в науці міжнародного права склалася дещо поміркованіша думка (з деякими за­стереженнями її можна було б назвати панівною): рішен­ня міжнародних органів та організацій є допоміжними, неосновними джерелами сучасного міжнародного права. Щоправда, одні автори обмежують подібні рішення ре­золюціями Генеральної Асамблеї ООН та рішеннями Ра­ди Безпеки, інші розглядають їх у значно ширшому пла­ні. Як джерела міжнародного права розглядаються акти спеціалізованих установ ООН (конвенції і рекомендації МОП, ЮНЕСКО, ВПС; конвенції, постанови і регла­менти МСЕ; конвенції та міжнародні санітарні правила ВООЗ; рішення і рекомендації ІМО; конвенції, стандар­ти, рекомендації, процедури, технічні регламенти ІКАО та ін

), міжнародних конференцій, регіональних міжна­родних організацій. Як правило, особливо виокремлю­ються рішення міжнародних судових установ.  

6. Судові рішення та доктрини міжнародного права.

Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду до допоміжних засобів для визна­чення правових норм відносить судові рішення та доктрини найбільш кваліфі­кованих спеціалістів із публічного права. Однак дана норма отримала неод­нозначне тлумачення серед вчених.

Значна кількість науковців досить тривалий період вважала, що рішення судів не можуть бути джерелами міжнародного права. Аргументом на підтвер­дження такої позиції виступало те, що завданням суду є не створення міжна­родно-правових норм, а застосування їх у конкретних випадках. Крім цього. Міжнародний Суд ООН може надавати консультативні висновки, що відповід­но говорить про консультативний, юридично не обов'язковий характер. І досі мало хто з науковців наважується визнати джерелами міжнародного права й рішення міжнародного арбітражу.

На переконання деяких вчених» що рішення судів можуть бути джерелами міжнародного права, значно вплинули результати діяльності Європейського Суду з прав людини і Європейського Суду. Так. Європейський Суд із прав лю­дини одним із своїх завдань визнав «розвиток норм, що встановлені Європей­ською конвенцією про захист прав людини та основних свобод». Мотивуючи свої рішення власними прецедентами, він фактично зобов'язав держави пова­жати їх і брати за основу в аргументації у власних справах.

Юридична наука як система знань про правову дійсність сприяє усвідом­ленню стану речей у суспільстві та здійснює відповідні теоретичні узагальнен­ня, займається розробленням практичних проблем суспільного життя. Саме з доктрин

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные