Источники международного права

договір, так міжнародний звичай створюються в резуль­таті дій суб'єктів міжнародного права;

б)  як договір, так і звичай містять певні правила поведінки, що мають обов'язковий характер;

в) невиконання як міжнародного договору, так і міжнародного звичаю тяг­не за собою ідентичні правові наслідки - припинення їх дії, накладання міжнародних санкцій та ін. [2]

Також їхній зв'язок виявляється в тому, що:

  • в певних випадках звичай отримує договірне оформлення, тобто під­тверджується й закріплюється в міжнародному договорі;
  • міжнародний   звичай   може   внести   уточнення   і   доповнення   в Міжнародний договір і навіть змінити деякі його положення; міжнародний договір може стати міжнародним звичаєм.

4. Договір і звичай — основні джерела міжнародного права.

До основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір і звичай, що, у силу їхньої значимості, поширеності й інтенсивного застосування, висту­пають і в якості універсальних джерел міжнародного права.

У відповідності зі статтею 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір ро­зуміється як міжнародна угода, укладена між держава­ми в писемній формі і регульована міжнародним пра­вом, незалежно від того, чи міститься така угода в одно­му документі, у двох або декількох пов'язаних між со­бою документах, а також незалежно від його конкрет­ного найменування.

В даний час міжнародні договори посідають основне місце в системі джерела міжнародного права через такі причини:

—  процес створення договірної норми в хронологіч­ному плані коротше процесу створення звичаєвих норм. Крім того, волі суб'єктів міжнародного права при створенні договірної норми мають більш вираже­ний характер;

— процедура укладання, виконання і денонсації до­говорів детально розроблена і закріплена в кодифіко­ваних міжнародно-правових актах (Віденська конвен­ція про право міжнародних договорів 1969 року і Ві­денська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1980 року);

—  договірна форма надає більше можливостей для узгодження воль суб'єктів, ніж яка-небудь інша

Міжнародний порядок — це правило поведінки, що у результаті кількаразового повторення протягом три­валого часу набуло мовчазного визнання суб'єктів між­народного права і виконується ними в їх міжнародній практиці в якості звичайної міжнародно-правової прак­тики.

Протягом тривалого часу звичай відігравав дуже ва­жливу роль у розвитку міжнародного права і був його головним джерелом. Ця його роль у міжнародних від­носинах у минулому дала підставу багатьом авторам стверджувати, що міжнародне право суть, головним чином, звичаєве право. Так, Гефтер вважав, що міжна­родне право «є переважно право неписане, у юридично­му смислі цього слова». Після початку активних кодифікаційна процесів у сучасному міжна­родному праві роль міжнародного порядку значно знизилася, проте й у сучасний період багато міжнародних порядків збереглося в дипломатичному і консульсько­му праві, міжнародному морському праві. Віденська конвенція 1969 року підтверджує, що норми міжнарод­ного звичаєвого права як і раніше регулюють найваж­ливіші питання міжнародних відносин.

Становить інтерес проблема співвідношення міжна­родного договору і звичаю. [1]

Договір і звичай мають ряд спільних рис, що харак­теризують їх як джерела однієї правової системи:

— договір і звичай утворюються в результаті дій держав або інших суб'єктів міжнародного пра­ва і мають спільну

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные