Истоки философской культуры Руси

style="text-align: В "Ізборнику" 1073 р. наводиться переклад уривку з "Діалектики" одного з найавторитетніших християнських авторів — візантійського філософа VII — VIII ст. Іоанна Дамаскіна, у якому філософія є майже універсальною системою знань. "Філософія, — говориться там, — є пізнанням сущого, оскільки воно суще, тобто пізнанням природи сущого. І ще: філософія є пізнанням речей божественних і людських, тобто видимих і невидимих. Далі, філософія є помисленням про смерть, як довільну, так і природну. . . Далі, філософія є уподібненням Богові. . . Філософія є мистецтвом мистецтв і наукою наук, оскільки філософія є початком усякого мистецтва. . . Далі, філософія є любов'ю до мудрості: істинна ж мудрість є Бог. А тому любов до Бога є істинна філософія". Характерною рисою філософської думки Київської Русі було "софійне" розуміння філософського знання. "Софія" (мудрість) тлумачиться не як абстрактно-монологічне, а як особистісно-плюралістичне знання.

Вітчизняною філософською думкою велись пошуки відповідей на фундаментальні онтологічні проблеми. Тут значною мірою відчутний вплив античної філософії, особливо праць Арістотеля

Характерним у цьому плані є "Ізборник" 1073 р. , у якому міститься добре розроблена система категорій для змалювання картини буття світу.

Проте не варто обмежувати давньоруську культуру, навіть початкового періоду, тільки запозиченими досягненнями. У тих же міфологічних уявленнях східних слов'ян виробилась своя "модель світу" з наївно пантеїстичної, натуралістичної позиції. Пізніше, у християнському світогляді, ця міфологічна "модель світу" була роздвоєна на "наявне" буття (природа, людина) і "бажане" (божественний, трансцендентний світ). Природа втрачає божественну сутність, вона створена Богом з нічого і може в ніщо перетворитись. Лише Бог вічний, він начало всього.

Незважаючи на таке роздвоєння світу, християнське світобачення не заперечує світ природний, позаяк він вважається творінням Божим, а звідси виникає своєрідне вирішення проблеми єдності світу. Це, передовсім, проблема відношення духовного і матеріального, яка вирішувалась з позицій дуалізму. Світ земний, природний, матеріальний був відображенням світу божественного, духовного, а разом вони становили єдине, гармонійне, упорядковане ціле. В києворуській думці навіть з'явились спроби віднайти посередників, які б подолали відчуження між цими світами. Такими посередниками в уяві києворусичів поставали Богоматір Діва Марія, ангели, насамперед архангел Михаїл, які й забезпечували єдність світу.

З вирішенням проблеми єдності світу розв'язувались і натурфілософські проблеми, проблеми розуміння природи. Світ природи уявлявся гармонізованим та ієрархізованим, упорядкованим, закономірним, у якому центральним регулятивним принципом є Бог як вище благо і досконалість. Важливим моментом у цих поглядах є те, що порядок природи визначався не тільки Богом, а й людиною як дійсним об'єктом божественного світоправління і кінцевою ціллю світоустрою.

Глибоке бачення світу природи, Всесвіту київські книжники знаходили у "Шестидневі" Іоанна, екзарха Болгарського, в "Ізборниках" 1073, 1076 рр. та ін. Тут же містяться певні уявлення про Землю, Сонце, Місяць та інші планети з позицій геоцентризму, викладаються ідеї про першоелементи, про "стихії", з яких складається світ матеріальних речей, про живу й неживу природу, деякі погляди на простір і час.

Центральною філософською проблемою давньоруської думки була проблема людини. У Київській Русі філософська думка сприймалась передусім як філософія людини, суть якої полягала в тому, щоб навчити людину, як їй наблизитись до ідеалу, якими є смисл її життя та покликання.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12