Истоки философской культуры Руси

Слід зазначити, що у давньоруській філософській думці світоглядна орієнтація зміщується у духовний світ людини. Людина мислилась не як частина космосу, природи, вона усвідомлювала себе її господарем, її "вінцем". Складалась думка про людину як про "малий світ", "мікрокосм", у ній бачилось відтворення Богом моделі Всесвіту як цілого. У цьому погляді помітний вплив середньовічного світогляду, Іоанн Дамаскін пише: "Створив Бог людину. . . наче якийсь інший світ: малий у великому. Людина — це світ малий, адже він наділений як душею, так і тілом, і є серединою між розумом і матерією, він пов'язує собою видиме й невидиме, чуттєве й те, що тільки розумом осяжне".

Проблема тіла і душі займає важливе місце в роздумах київських книжників,які в її вирішенні спирались на "Шестиднев", "Ізборник" 1073 р. та інші пам'ятки писемності. Вважалось, що на відміну від тіла душа безтілесна, безсмертна, являється "сутністю живою", але тільки в поєднанні з тілом вона стає реальністю. Робилася спроба обгрунтувати дуалізм двох субстанцій у людині. Як зазначає В. С. Горський, "домінуючу інтенцію давньоруської філософської думки складає так би мовити екзистенціально-антропологічна редукція філософського знання".

Виходячи з такого погляду на людину, формувались і певні моральні норми, вимоги, цінності, орієнтації та моральні ідеали. Характерним є те, що саме цей бік людського життя вважався настільки важливим, що це призвело фактично до етизації всієї філософської думки Київської Русі

Конфлікт між добром і злом проходив через усю філософську проблематику.

Отже, філософська культура Русі постає як результат попереднього духовного розвитку східних слов'ян. Крім того, на основі сприйняття, творчого осмислення перекладних джерел світової культури на початку XI ст. створювались оригінальні твори вітчизняної книжності.

 

Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників та в пам'ятках літератури

Першими творами київських книжників були так звані слова, повчання, послання, моління, у яких виразно поставали важливі світоглядні проблеми, глибокі філософські ідеї. Саме з книжним знанням насамперед і пов'язаний початок філософської думки Києворуської доби. Навіть склалось таке уявлення, що філософ — це передовсім учений книжник, граматик, освічена людина, яка глибоко розуміється в книжній премудрості, але якщо філософ обов'язково книжник, то не кожний книжник гідний звання філософа. Скоріше, філософом вважався не той, хто володів книжними знаннями, а той, хто ці знання втілював у життя, використовував їх як керівництво в процесі життєдіяльності. Звідси і філософія мислилась не лише як абстрактне теоретизування, а й як практична мораль, як знання і повчання на основі знань.

Власне, про рівень філософії Київської Русі можна судити з творчості таких видатних давньоруських книжників, як Іларіон Київський, Лука Жидята, Феодосій Печерський, Нестор, Никифор, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Данило Заточеник та ін.

Чільне місце у творчості багатьох київських книжників займає образ історії. У цьому плані варто назвати "Слово про Закон і Благодать" Іларіона.

Іларіон Київський — один із перших давньоруських філософів. Відомості про його життя досить обмежені. У 1051 — 1053 рр. Іларіон був першим київським митрополитом. Після митрополичої кафедри, якої його позбавили, він постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під іменем Никона, а потім став його ігуменом. Відомо також, що Іларіон

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12