Истоки философской культуры Руси

майстром "урочистого" красномовства, за що був прозваний "Златоустов'. Син заможних батьків, Кирило Туровський не злюбив "тлінної слави світу сього", постригся у ченці, став затворником, а через деякий час був призначений єпископом м. Турова.

Як добре освічена людина, Кирило Туровський сам створив цілий ряд оригінальних творів — урочистих слів, повчань, послань, молитов тощо. Його твори стоять поряд з творами найвидатніших ораторів. Деякі з них: "Притча про сліпця та хромая", "Слово про премудрість", "Слово Кирила, недостойного монаха, по Великодню. . . ", "Повість про білоризця" та ін. — увійшли до збірників "Златоуст" і "Торжественник". Майже вся спадщина Туровського присвячена філософсько-богословській проблематиці, коментуванню того чи іншого біблійського тексту. Використовуючи євангельські епізоди, він прагне відійти від ортодоксально теологічного вчення, подолати містико — аскетичне ставлення до світського життя, виробити моральні критерії для світської людини.

Його творчість пронизана типовим для давньоруської культури емоційним тоном, зверненням до сфери духовності, в межах якої формувалась філософська думка Київської Русі. У своїх "Словах" Кирило захоплюється духовною красою, яка викликає насолоду на небі й землі. Оспівуючи світ духовності, світ Божий, Кирило не протиставляє його світові земному, а говорить про їхній органічний зв'язок. Однак, говорячи про цей зв'язок, Кирило підкреслює першорядне значення духовного, Божого світу, завдяки якому відбувається оновлення. "У минулу неділю святого Великодня здивування було на небесах і переляк був у пеклі, (сталося) оновлення всього створеного, вибавлення світу, зруйнування пекла і попрания смерті, воскресіння мертвих і згуба підступній владі дияволовій, а спасіння людському роду Христовим воскресінням, зубожіння Старого Завіту і упокорення Суботи, збагачення Церкви і возведения на царство Неділі

У минулу неділю всьому зміна була. Стала — бо небом земля, очищена Богом од бісівських скверн;. . . Оновилось все створене. . . " ("Слово Кирила, недостойного монаха, по Великодню").

З позиції християнського антропоцентризму він вирішує і проблему співвідношення душі та тіла. Не абсолютизуючи протилежність між ними, Туровський говорить про їхню взаємодію в процесі життєдіяльності людини, відводячи, однак, провідне місце душі.

Туровський у своїх творах нерідко користується методом алегоричного мислення, підкреслюючи тим самим значення розуму, який він ставить на рівень з вірою. Людина, володіючи розумом, має власну долю і не повинна повністю надіятись на небесного покровителя. Бог причетний до світського життя людини, служить їй, позбавляє її від "духовних недуг", "просвітлює" її, але людина при цьому не звільняється від розумового пошуку, сама мусить робити вибір між добром і злом, "свою мудрість показуючи, всіх дивувати".

Оригінальною пам'яткою давньоруської культури останнього періоду в історії Київської Русі є "Слово", або "Моління Данила Заточеника", — один з найдавніших, найцікавіших світських творів української писемності. Дві назви одного й того самого твору — це дві різні його редакції, які дійшли до нас.

Данило Заточеник — хто він такий, якого він походження, чому його прозвано "Заточеником", чи справді існувала така особа, чи це літературний образ? — ці та інші питання не знайшли ще відповіді у вчених — дослідників. Але однозначним є те, що "Слово" ("Моління") — це видатна пам'ятка світової культурної спадщини, одне з найвищих досягнень філософської думки цього періоду.

З твору ми дізнаємося, що його автор був

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12