Истоки философской культуры Руси

бідняком, від якого відвернулись ближні і який терпить напасть. Через це він і звертається до князя, щоб той допоміг йому, людині освіченій і розумній, вийти з того жалюгідного стану, в який він потрапив. Князя автор звеличує, наділяє його найвищими моральними доброчинностями і цим самим проводить ідею міцної князівської влади.

Проводячи свій діалог з князем у жанрі сміхової культури, автор "Моління" прагне захистити свою творчість, свою гідність, свою особистість, індивідуальність і тим самим сприймається як духовно вільна людина. Глибокий філософський зміст "Моління" розкривається у проблемі розуму, мудрості, які автор прославляє, оспівує, звеличує. "Засурмимо, наче в труби золотокуті, в розум ума свого й почнемо грати на срібних органах, мудрість свою засвідчуючи" [7, с. ЗО].

Автор не просто стверджує позитивне значення розуму, а абсолютизує його, звеличує як найвищу якість людини. Розум вище матеріального багатства — "злидар бо мудрий, мов злато в нечистій посудині, а багатий красивий та безтямний, наче з паволоки подушка соломою напхана" [7, с. 33]. Ні фізична сила, ні хоробрість, слава, авторитет не можуть зрівнятися з розумом. Всі ці цінності відносні, їх можна придбати, розум же дається не кожному, не всіх можна навчити розуму. "Що в міх утлий лити, що глупого вчити, бо собакам і свиням без потреби злато й срібло, а глупому слова коштовні. Мерця не розсмішити, глупака не навчити. Як зжере синиця орла, як камінь водою попливе і як свиня на білку гавкатиме, тоді ж і глупий розуму навчиться" [7, с. 33—34].

Навіть здібній людині розум не дається сам по собі, для цього потрібен труд, праця

Проте при всій значущості розуму для людини він не становить основу її буття. Основою є серце як істинне "Я", як самісь людини, а його опорою є мудрість і краса, раціональне й естетичне — "серце розумного укріпляється в тілі його красою і мудрістю".

У питанні про відношення церковної та світської влади Данило Заточеник був прихильником міцної князівської влади, вважав її "богоданною". Церква, духівництво мають служити князеві, допомагати у зміцненні його влади. Князь повинен оточувати себе розумними радниками, "не слухати настанови безглуздих". Саме мудрість, розважливість є основними чинниками розквіту суспільства, його благополуччя і спокою — така головна думка автора "Моління".

Підводячи підсумок творові Данила Заточеника, В. С. Горський зазначив, що, проголошуючи культ розуму, культ власної мудрості, "Моління" відображає собою "найвищий в межах філософської культури Київської Русі рівень розвитку індивідуальної самосвідомості, ствердження власного "Я" як суверенної, самоцінної особи; проголошення цінності мислячої людської особистості як такої" |4, с. 146].

Джерелом філософських поглядів Київської Русі служить "Слово про похід Ігорів" — одна з найвизначніших пам'яток світової літератури, за основу якої взяті реальні факти. З точки зору філософського аналізу цей твір тривалий час майже не досліджувався, позаяк вважався нефілософським. Заслуговує на увагу дослідження В. С. Горського, у якому він дає глибокий історико-філософський аналіз "Слова", виявляє ті філософсько-світоглядні уявлення, що панували у давньоруській культурі [4, с. 124—128]. Якщо говорити про філософські питання, підняті у "Слові", то це проблема людини і природи, де акцентується увага на необхідності їх органічної єдності; це історіософське бачення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12