Историческая эволюция одежды

давніх-давен на Русі вважали непристойним для заміжньої жінки з'являтися на людях простоволосою. Тому і проста селянка, і бояриня повинні були ховати волосся, обов’язково прикриваючи голову, тоді як дівчатам дозволялося ходити з непокритою головою. Пізніше (наприклад в ХІХ ст. ), цей звичай продовжував побутувати, хоч був уже менше поширений (лише в народі, серед селянок), а серед дворянок і навіть заможних городянок його давно забуто: носили вже різноманітні відкриті зачіски, запроваджені європейськими міськими того. Найбільш показового прикладом історичної мінливості, умовності моральних поглядів і етичних норм, що впливали на костюм, може бути, скажімо, таке. У давньоєгипетському, античному та Індійському костюмах (аж до сучасних форм) можна спостерігати оголений та напівоголений торс, а також звичайним є оголення руки та ноги як цілком природне явище. У нашому сучасному костюмі також звичайним є оголення рук і ніг. Але досить повернутися тільки на сто років назад, до середини XIX ст. як ми, переконаємось, що в жіночому костюмі того часу зовсім не можна було відкривати ноги, проте оголювати руки, шию, плечі,  особливо в бильних платтях, вважалося за норму.

У китайському середньовічному костюмі оголення торса, не говорячи вже про руки й ноги, дозволялися лише простолюду. Костюм, як вже зазначалося, являє собою складніше, ніж просто одяг, явище культури. Крім практичного завдання захищати тіло від зовнішніх дій природи, він водночас завжди є якоюсь мірою нарядом. Саме тому в історії розвитку костюмів важливе місце належить мистецтву

Відносність уявлення про красу, мінливість естетичних критеріїв і художнього смаку породжують разючі контрасти у зовнішніх формах і декоративно-художньому оздобленні костюма в різні історичні епохи, в різних соціальних середовищах. Порівняймо, наприклад, вільне, що не змінює фігури, неприталене, але разом з тим таке, що окреслює форми м’яко драпіруючими складками давньогрецьке огортаюче вбрання, декор якого обмежувався здебільшого лише легким каймовим орнаментом, і західноєвропейський жіночий дворянський костюм середини ХVIIІ ст. , де переважали „осина” талія, туго стягнута корсетом, здуття на стегнах, зроблені за допомогою величезних каркасів-паньє, пишний ліпний декор з оборок, рюшів, фестонів, бантів, гірлянд, квітів, мережива. Як один з видів декоративно-ужиткового мистецтва костюм особливо яскраво відображає стиль доби. Скажімо, в костюмах франко-бургундсько і феодальної знаті ХV ст. чітко виявився стиль пізньої готики, у жіночому дворянському костюмі середини ХVІІІ ст. , ніби в дзеркалі, відбивалися особливості панівного тоді стилю рококо, а стиль пізнього класицизму (ампір) – жіночому міському костюмі початку XIX ст. Вплив мистецтва на розвиток костюма не обмежується лише впливом художнього стилю доби. Тут виступає ще й більш мінливий, непостійний, короткочасний, але разом з тим не менш суттєвий фактор - мода.

Модою ми називаємо нетривале поширення певних смаків, що виявляються в зовнішніх формах і насамперед у костюмі. Мода завжди з’являється саме в певному суспільному середовищі і формується під впливом властивих цьому середовищу умов життя і естетичних смаків. Проте мода не змінює суті костюма, що відповідає стильовим особливостям, усталеним у кожну історичну добу. Мода вносить у костюм лише часткові зміни, які стосуються, головним чином, деталей, урізноманітнюючи зовнішні форми костюма, в межах типу, виробленого панівним художнім стилем доби. Лише в перехідні періоди зміни стилів мода поступово об’єднує нові особливості костюма в певному напрямі, і готує, таким чином, становлення нового

1 2 3 4 5 6

Похожие работы