Историческая социология и социальная психология - возможности междисциплинарных исследований

приділяє історико-психологічним аспектам розвитку системи освіти, оскільки від ступеня прогресивності та інноваційності розвитку навчально-виховного процесу залежить, зрештою, соціально-історичний прогрес. Згідно з психоісторичною моделлю та психогенетичною теорією історії іманентна ментальна діяльність через безсвідоме визначає соціальні процеси та культурну активність людської діяльності [20].

В історіографії зв’язків між історією та соціальною психологією виокремлюється проблематика історичної психології етносів і націй. „Психологію народів” як таку започаткували 1860 року М. Лацарус і Х. Штейнталь. На початку ХХ століття їхні ідеї розвинув В. Вундт. Зараз виокремлюються компаративні та культурологічні напрями досліджень етнопсихології, генезису розвитку соціальних конфліктів у різних національних середовищах [2; 14; 18]. Л. де Моз певну увагу присвячує емоційному життю націй, їх груповим фантазіям. Деякі групові фантазії є макросоціальними за своїми масштабами, що дає можливість встановити взаємозв’язок між ними й тривалими фазами розгортання соціальних циклів історії.

Етнопсихологія як міждисциплінарна наука вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування та функції національної самосвідомості, розвиток етнічних стереотипів, які сприяють розвиткові міжетнічних конфліктів [5; 7; 13; 21].

Історична психологія (або соціогенез) досліджує походження, розвиток вищих психічних функцій особи, міжетнічних стосунків, різниця між якими, зокрема, обумовлюється особливостями соціалізації в різних культурах і цивілізаціях [32]. В межах марксистсько орієнтованої психології соціогенез трактується як процес, обумовлений трудовою діяльністю („палеопсихологія” Б. Поршнєва) [22; 23].

Наступний напрям соціально-психологічних історичних досліджень представлений історією ментальностей. Окрема увага у цьому контексті надається культурно-історичним дослідженням народної творчості

Прислів’я як народна мудрість по суті є скарбницею архетипів історії ментального життя певного народу. Цей напрям історичних соціально-психологічних досліджень репрезентований історичною семіотикою і психолінгвістикою. Так, з точки зору історичної семантики, поява нового слова вже засвідчує усвідомлення певного соціального явища. Адже в галузі соціальних інститутів хаос у семантиці є свідченням безпорядку в соціальній реальності.

На теоретичній і концептуальній базі історії ментальності розвивається соціологія емоцій. Теоретик цього історико-соціологічного напряму П. Стірнс наголошує на її відмінності від психоісторії, адже соціологія емоцій досліджує емоційні прояви ментальності як соціально-емоційний процес [29, c. 91]. Слід зазначити, що останнім часом у середовищі вітчизняних істориків посилився інтерес до ментальної історії. У цьому контексті, зокрема, досліджується розвиток ідей та уявлень в козацькій Україні ХVІ - ХVІІ століть та психологічні мотиви дій вітчизняних історичних діячів того періоду [24; 33].

З іншого боку, в літературі можемо зустріти скептичне ставлення до історії ментальності. Аргументи приблизно такі: дійові особи 500 – 600-річної давнини вже померли, їх культурний світ зник, тому ми не можемо хоч більш-менш точно знати, що вони думали. Але навіть з цієї критичної точки зору феномен соціальної поведінки різних суб’єктів історичного процесу становить особливий інтерес.

Окремою небезпекою в цьому контексті є спроба перенесення світовідчуття сучасної людини на мотиви дій, настановлення та поведінку людей далеких історичних епох. У зв’язку з цією досить поширеною тенденцією М. Блок зазначав, що „аби проникнути в чужу свідомість, відділену від нас низкою поколінь, треба майже повністю відмовитись від свого „я”, натомість, аби приписати цій свідомості власні риси, досить залишатись самим собою” [6, c. 80].

Інший напрям історико-психологічних досліджень стосується філософського

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы