Исторические формы свободомыслия

зламати основи христи­янської віри". 1760 р. книгу було привселюдно спалено у підніжжя головних сходів парламенту. Другий значний твір К. Гельвеція "Про людину" зміг побачити світ лише після смерті автора. В ньому філософ доводить згубність релігії "для національного блага", виступає проти релі­гійної нетерпимості, захищає свободу совісті.

Радикальна критика релігії та церкви, що її здійс­нили французькі матеріалісти XVIII ст. , мала своє продовження в творчості німецького матеріаліста і атеїста Л. Фейєрбаха (1804—1872 рр. ). Перший виступ Л. Фейєрбаха на філософській арені мав виразну атеї­стичну спрямованість. 1830 р. він анонімно видав "Думки про смерть і безсмертя". У цьому творі він виступає проти догм ортодоксального християнства про безсмертя особистої душі. Офіційна філософія І теологія відповіли на це жорстоким цькуванням автора, йому назавжди був закритий шлях до університет­ської кафедри.

1841 р. Л. Фейєрбах видає свій найвидатніший атеїстичний твір "Сутність християнства", в 1845 р. — "Сутність релігії". Ці праці Л. Фейєрбаха, поруч з ін­шими його філософськими творами, стали теоретич­ним внеском у розвиток атеїзму. В них Л. Фейєрбах підійшов до наукової критики релігії з позицій мате­ріалістичної філософії.

Своїм матеріалістичним поглядам Л. Фейєрбах надав антропологічну форму. Психіка людини, вважав Л. Фейєрбах, цілком залежить від її тіла, отже, пи­тання про відношення свідомості до буття — це пи­тання про відношення душі до тіла, про ведучу роль тіла у життєвих процесах, тому філософія може бути лише антропологічною

Цей само принцип Л. Фейєрбах застосував для викриття релігії. Всі таємниці релігії він шукав у "природі" людини, у її реальному житті. Завдяки та­кому підходу в будь-яких абстрактних положеннях завжди можна знайти конкретний зміст.

Фейєрбах перший дав глибокий психологічний і гносеологічний аналіз релігії як спотвореної свідо­мості, фантастичного відображення зв'язку людини з дійсністю. Він відкрив так зване релігійне почуття, яке від природи викликає у людини релігійність. Ре­лігія, говорив він, є сон людського духу, але й вві сні люди перебувають не на небі, а на землі. Виходячи з антропологічного матеріалізму, творцем і головним представником якого він був, Л. Фейєрбах дійшов висновку, що основою всіх релігій є залежність люди­ни від природи: не Бог створив людину, а людина створила Бога за своїм образом і подобою. Він дій­шов розуміння гносеологічних коренів релігії, вбача­ючи в розвитку абстрактного мислення можливість відриву загальних понять від реальних явищ.

Незважаючи на застосування матеріалізму до фі­лософської критики релігії і навіть на певну іс­торичність в підході до релігії, Л. Фейєрбах завдяки антропологізму розглядав релігію як поза історичну категорію. Він так і не дав конкретного історичного аналізу релігії. Ігнорування Л. Фейєрбахом історично­сті релігії виявилося в його пошуках морального ядра в релігії, її функції як засобу зв'язків людей у су­спільстві. Тому етичне вчення Л. Фейєрбаха не змог­ло обминути релігію. Заперечуючи існуючі релігії, особливо християнство, Фейєрбах висунув ідею ство­рення нової релігії, обожнення людини і людських почуттів за Принципом "людина людині — бог", що залишило його на просвітительських позиціях попе­редників. Більш радикальними у поглядах на релігію були сучасники Л. Фейєрбаха: М. Чернишевський (1828-1889 рр. ), В. Бєлінський (1811-1848 рр. ), О. Гер-цен (1812—1870 рр. ), М. Добролюбов (1836—1861 рр. ).

Герцен, ставши на позиції матеріалізму під

1 2 3 4 5 6

Похожие работы