Исторические национальные меньшинства в Украине

Історичні національні меншини в Україні

В етнічній палітрі України особливе місце займають істо­ричні національні меншини, тобто ті етнічні спільноти (гру­пи), котрі мешкають на теренах українських земель не менше ніж 200-250 років. Останній показник ґрунтується на виснов­ках таких наук як культурна антропологія, екологія людини, генетика, економіка та деяких інших. Мова йде про те, що про­тягом 8-10 поколінь, життя яких протікає на одній і тій же гео­графічній території, формуються деякі спільні для всієї етнічної групи адаптивні (генетичні), діяльнісні (спосіб господарювання), культурні та ментальні ознаки. Це дає підставу стверджувати про органічну єдність таких людських спільнот з оточуючих їх природним довкіллям. Тим самим, можна вести мову про їхню природну можливість бути складовою частиною українського соціуму чи, принаймні, існуванні достатніх можливостей для інтеграції історичних національних меншин в його структуру.

Ті чи інші історичні національні меншини мають різний час перебування на теренах України. Часові відмінності різняться на порядок: від 2,5 тис. років (греки) до 500-200 років (росіяни, болгари та ін. ). Це, звісно, має істотне значення для оцінки їх участі та ролі в житті минулих соціальних систем. Однак, для сучасників дещо більше важить реальна участь історичних меншин у функціонуванні нинішнього українському соціумі. В цьому контексті значення має низка критеріїв: чисельність меншини, її організованість, здатність до співпраці, зв'язок з історичною батьківщиною, соціальна визначеність тощо. Роз­глянемо це питання докладніше.

Росіян згідно перепису 2001 р. , в Україні проживало 8 млн. 331 тис. чол

, що складало майже 17,3% населення. При цьому слід мати на увазі, що формування самої російської національ­ної меншини має вельми прикметні особливості. Насамперед, мова йде про нащадків першої хвилі російських мігрантів в Україну, яка мала переважно релігійний характер і відбувалася у XVII -XVIII ст. Мова йде про спільноти, відомі під назвою «старооб­рядці», «духобори», «молокани», «старовіри», які селилися на Сіверщині, Тавриді, Буковині та ін. Ці спільноти намагались бути однаково відособленими як від українців, так і від своїх одноплемінників — росіян, які прибували в Україну з наступ­ними переселенськими хвилями. Чимало росіян опинилися в Ук­раїні в часи її поступового поглинання імперією, тобто в другій половині XVII - XVIII ст. Т. зв. ратні, служилі, боярські люди, військові поселяни, духовенство, купці та різночинство, на­решті — аристократи та державна еліта, дедалі наростаючими темпами засвідчували свою присутність в містах, фортецях, під­приємствах, казенних установах на захоплених багатих землях тощо. Нарешті, початок індустріалізації додатково приніс в Ук­раїну на підприємства робітничу та технічну людність. Власне кажучи, саме подібними причинами, які головно пов'язані з імперською політикою Москви стосовно України, по суті, сфор­мовано російську — цю найчисленнішу національну меншину в Україні.

За переписом 1926 p. , росіян в Україні налічувалось 2 млн 677 тис. чол. (9,2% населення), причому міського і сільського люду було приблизно однаково. Про задоволення мовних потреб росіян у містах свідчить бодай та обставина, що УРСР змушена була оголосити лінію на українізацію, тобто бажання ввести українську мову в діловодство, освіту, державні та партійні органи, де практично повністю панувала російська мова. Для задоволення ж етнокультурних потреб сільських росіян було створено (станом на 1931 р. ) 8 російських національних районів в Слобожанщині, на Луганщині та Приазов'ї

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Похожие работы