Исторические национальные меньшинства в Украине
Створення автономії мало насамперед політичну мету, оскільки серед її населення було (за даними перепису 1926 р. ) всього 30,6% молдован; натомість українців було 47%, росіян — 9,7%, євреїв — 8,4%. І дійсно, коли в 1940 р. Бессарабію було приєднано до СРСР, була створена Молдавська РСР, до складу якої увійшла і АМРСР. Нині з територією колишньої автономії практично повністю співпадає невизнана Придністровська республіка.
Румунів перепис 2001 р. зафіксував майже 151 тис. чол. (0,31% населення), і ця меншина має виразну тенденцію до зростання. Переважна більшість румун також проживає в селах (118,6 тис. ), і причини цього практично аналогічні з наведеними щодо молдован. При врахуванні витоків та кількості румунської меншини в Україні, слід також мати на увазі активну політику румунізації на захоплених українських землях у період між Першою та Другою світовими війнами і, навіть, під час останньої.
Предки кримських татар з'явилися в Криму у другій половині 1223 р. Перед цим, 1 травня того ж року, відбулася битва русько-половецького війська з монголо-татарами на р. Калка, де перемогли останні; потім на «зимові квартири» завойовники відправились на південь під Солдайю (Судак). Вдруге монголо-татари зруйнували Судак у 1229 p. , а з початку 30-х pp. XIII ст. майже увесь Кримський півострів підпадає під владу Бату-хана. У 1242 р. кристалізується як політична реальність Золота Орда зі столицею Сарай-Бату на Ітилі (Волзі), і Таврида стає улусом Золотої Орди зі столицею в місті «Кирим», що розташовувалось в долині річки Чурук-Су; перший правитель улусу — хан Мавал, брат Бату-хана. На подальшу етнічну історію прийшлих тюркомовних кочовиків вплинули інші етнічні спільноти півострова — руси, готи, алани, греки, вірмени, генуезці, хозари, половці, турки-сельджукиди та ін. , чимало елементів з мовної та культурної спадщини яких було сприйнято татарами1.
Кримськотатарська мова споріднена з турецькою, кумицькою, карачаєво-балкарською, а також мовою греків-урумів Приазов'я. Традиційний кримськотатарський етнос складався з трьох субетносів: степових татар (ногайські татари), передгірських татар (тат, татлар), південнобережних татар (ялибойлю); від них слід відрізняти власне ногайців (ногаї), які в період існування Кримського ханства кочували по Північному Причорномор'ю та При-азов'ю, а нині проживають переважно в Дагестані і Чечні
Згідно перепису 2001 р. , в Україні проживало 248,2 тис. кримських татар. Цій реальності передували непрості й трагічні сторінки історії народу, котрі безпосередньо впливали на демографічні показники.
У 1897 р. кримських татар налічувалось 186,2 тис. ; відомі революційні і громадянські протистояння призвели до того, що кількість кримських татар зменшилася — 184,6 тис. у 1921 р. і 179 тис. у 1926 р. Перед війною (1939 p. ), щоправда, кримських татар вже стало 218,8 тис. , однак страшним ударом по етносу стала депортація кримських татар у травні - червні 1944 p. : 238,5 тис. чол. були силоміць вивезені за межі Криму до середньо-азійських республік та РФ. І весь подальший час — це боротьба народу за повернення до предківських місць.
Перепис 1959 р. не зафіксував кримських татар в Україні; в 1970 р. — їх вже було майже 3,6 тис. чол. , в 1979 р. — 6,6 тис. , в 1989 р. — 46,8 тис. , у 1990 р. — 83,1