История олимпийских игр современности

Англійські Французькі та Голанські антифашисти створили Антиолімпійський комітет, Американські – комітет чесної гри в спорті, який об’єднавшись з національним олімпійським комітетом США, звернувся в МОК з проханням, щоб олімпіада 1936 року була перенесена в Барселону. Вона при голосуванні отримала найбільшу після Берліну кількість голосів. Після того як МОК відхилив прохання, названі організації створили Міжнародний комітет боротьби за збереження олімпійського руху. Цей комітет постановив байкотувати олімпіаду та провести в Барселоні народну олімпіаду, а у Празі народні спортивні ігри. Ігри 1936 року у Гармиш-Пантенкирхені та літні у Берліні перетворилися у руках Гітлера на засіб політичної гри.

На сесії МОК у 1938 році у Каїрі на порядок денний знову було поставлене питання про широкий міжнародний рух, що виступив поти махінацій навколо Берлінської олімпіади. Було прийняте як задовільну заяву про те, що “з точки зору ідей олімпізму комітет вважає небезпечним коли досягнуті результати використовуються для вихвалення якої несуть країни.

Після каїрської сесії у липні 1938 року Японія заявила, що у 1940 році вона не зможе прийняти олімпіаду, так як в цей час вона має намір організовувати крупні військові маневри на честь 2600-ліття заснування імперії. За декілька днів було оголошено, що літні Олімпійські ігри відбудуться в Хельсінкі. З 20 липня по 4 серпня 1940 року.

  

Загальна характеристика третього періоду Олімпіад (1952 – 1988рр)

Цей період охоплює 40-річний проміжок часу, для якого властиві як постійно діючі загальні тенденції, так і доволі різкі переходи від одного стану олімпійського руху до іншого. Складність і суперечливість цього етапу розвитку олімпійського спорту, торкнулися усіх його боків – від чисто політичних аспектів до спортивних, пов’язаних з олімпійською програмою за підсумками змагань на олімпійській арені

В ці роки, ще в більшій мірі ніж раніше МОК виявився ареною великої політики. Основні проблеми і протиріччя характерні для політичного життя світової спільноти, безпосередньо відображалися на діяльності МОК, МСФ, НОК.

Після виходу на олімпійську арену Радянського Союзу, інших соціалістичних країн, одразу гостро постало питання про те, чи зможе олімпійський спорт стати ареною мирного співробітництва протилежних політичних систем, чи зможе МОК залучити до свого складу і організувати співробітництво капіталістичних, соціалістичних, та країн що розвиваються. Саме ця сфера відносин у олімпійському спорті в значній мірі визначила його розвиток на протязі третього періоду.

Спочатку 50-х років діяльність МОК постійно була пов’язана з врегулюванням суперечок і конфліктів, в основі якого були протиріччя політичного характеру. Так, наприклад, після утворення в 1949р Китайської Народної Республіки і утворення у 1950р НОК Китаю виникла проблема визнання цієї країни МОК. Це питання було пов’язане з гострими політичними протиріччями між СРСР, що визнав тільки Китайську Народну Республіку і США, що підтримували колишній, скинутий в процесі революції і громадянської війни уряд Китаю, котрий евакуювався на острів Тайвань, проголосив Китайську Республіку намагаючись присвоїти собі функції уряду всього Китаю. Представники Радянського Союзу, інших соціалістичних країн багато зробили для об’єктивного вирішення проблеми з тим, щоб КНР зайняла гідне цієї країни місце в міжнародному олімпійському русі. У 1952р. , ще до визнання МОК, котре відбулося у 1956р. , КНР була представлена всього одним спортсменом. Після визнання МОК НОК китайської республіки КНР відмовилась від участі в

1 2 3 4 5 6 7