История развития города Радивилов

наявність таємних організацій (сам до членів їх не належав) утримувався в Петропавловській фортеці два місяці, а згодом за «височайшим» велінням був висланий за кордон – із забороною повертатися в Росію. Жив на острові Корфу, де й народився. Звертався з просьбою про повернення в Росію ( в 1850 р. ), однак йому відмовили.

Цікавий і такий факт: про виступ декабристів не з переказів, а з особистих вражень знав ще один начальник Радивилівської митниці – Павло Францович Гаккель, відставний полковник, який потрапив у наше місто в 1847 році, незадовго до того, як йому випало познайомитися й заприятелювати тут із французьким письменником Бальзаком. У чині поручика в 1821 році Гаккель потрапив у петербурзький лейб-гвардії Семеновський полк, у якому царський уряд якраз проводив переформування після організованого ним заколоту в жовтні 1820 року. У подіях 14 грудня 1825 року цей полк участі не брав, але, перебуваючи в Софійських казармах, Гаккель зацікавлено прислухався до повідомлень із Сенатської площі. Мало того, вів записи, які становлять інтерес для дослідників повстання декабристів. Ці нотатки друкувалися в 1927 році («Летопись занятий постоянной историко-археографической комиссии за 1926 год», Ленінград).

Ось так події у тодішній столиці Російської імперії знайшли відгомін в історії нашого краю.

Церква св. Олександра Невського

Понад 130 років тому досить чимале за населенням прикордонне містечко Радивилів, яке налічувало більше 1300 православних віруючих, не мало православного храму. Для задоволення духовних потреб була тільки кладовищна церква св. Павла Фівейського, збудована 1856 року на кошти вдови таємного радника (високий чин 3 класу) Євдокії Каверіної. У 1869 р

ця церква, після пошкодження пожежею, була відремонтована і добудована двома боковими вівтарями. (Сьогодні цю споруду, після доволі тривалого занедбання, частково відновлено й перетворено на каплицю).

А на початку ХІХ століття православні Радивилова взагалі не мали церкви – утім, і не дивно: містечко потрапило до складу Російської імперії в 1795 році, а до того було в Польщі, де заохочувалися хіба що римо-католицизм, уніатство. От і в Радивилові в середині ХІХ століття діяли римо-католицький костел і каплиця (для 579 римо-католиків), було також 13 молитовних єврейських будинків і казенно-штатне училище, молитовні будинки християн-протестантів (лютеран). Про те, як будувалася в Радивилові церква св. Олександра Невського, цікаві спогади залишив викладач Волинської духовної семінарії М. І. Теодорович у своїй праці «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» (т. 3, повіти Кременецький і Заславський, друкарня Почаєво-Успенської лаври, 1893 рік).

Отже, почали споруджувати храм у 1824 році, при сприянні єпископа Волинського – Стефана Романовського, але через чотири роки його перевели у Вологодську єпархію, до того ж виявилося, що й коштів зібрано обмаль. Церкву вдалося вимурувати до рівня віконних перекриттів. Після цього на єпархії змінилося п'ять єпископів. І лише коли в червні 1866 р. сюди призначили архієпископа Агафангела (Олексія Соловйова), він побував у Радивилові, що саме став волосним центром, побачив будівлю нової церкви, а відтак загорівся посприяти завершенню її спорудження. У тому ж таки році ознайомив із станом справ начальника Південно-Західного краю, генерал-губернатора Безака, який, між іншим, тоді ж оглянув споруджений у 1770 р. на кошти