История развития семейных форм воспитания детей-сирот и детей лишенных родительской заботы в Украине

безкоштовні школи для дітей-жебраків та безпритульних.

З приходом радянської влади роль патронату і патронажу було зведено до мінімуму. Пріоритетними стали колективні форми виховання дітей. Головним принципом такої виховної концепції була наявність розгалуженої мережі інтернат них закладів, які фінансувались державою. Кількість дітей в одному такому закладі іноді сягала 400 дітей. Дитячі колективи формувались за віковою ознакою.

Сімейні форми виховання дитини за радянської доби були менш поширеними, проте казати, що їх не існувало зовсім, було б невірно. У 1925 році Народний комісаріат з охорони здоров'я видав інструкцію „Об отдаче покинутых детей на воспитание из учреждений Охраны материнства и младенчества". Відповідно до даного документу на виховання у сім'ї передавалися здорові діти віком від 3-х місяців та старші. Перевага віддавалась сім'ям бездітним або не багатодітним родинам. „Особенно желательно помещать детей в семьи, где имеются делегатки Женотдела, члены Советов и вообще связанные с общественными организациями женщины", - читаємо у документі[10, 1]. Сім'ї, яка брала на виховання дитину, виплачувались кошти. Також даною інструкцією встановлювався нагляд за дітьми, що виховуються у сім'ях. Здійснювати цей нагляд належало патронажним сестрам та делегаткам відділів охорони материнства і дитинства.

Пріоритетною ж формою утримання дітей, як вже зазначалося, було виховання в умовах „закритого" інтернатного закладу. Така форма й донині залишається найбільш поширеною в Україні

Відродження сімейних форм виховання у нашій країні почалось лише у 90-х роках. Перша спроба передачі на виховання в сім'ю дітей, позбавлених батьківського піклування, була здійснена у 1990 році. Саме тоді Дитячий фонд ім. В. І. Леніна виступив з ініціативою створення дитячих будинків сімейного типу.

Конвенція ООН про права дитини, яку було прийнято у 1989 році і ратифіковано Україною у 1991 році, проголосила, що дитині для повного емоційного комфортного розвитку найкраще рости у сім'ї, в атмосфері щастя, любові і взаєморозуміння. Крім того, підкреслюється, що кожна дитина має право на сім'ю. Саме за таких умов дитина може бути повністю підготовлена до самостійного життя у суспільстві й вихована у дусі розуміння вищих гуманістичних ідеалів, вищих моральних цінностей [9, 11-12].

У 1998 та 1999 роках Кабінет Міністрів України прийняв дві Постанови „Про проведення експерименту щодо створення прийомних сімей в окремих регіонах України". А саме обласними державними адміністраціями у Харківській. Запорізькій, Львівській, Одеській областях, Київській міській держадміністрації, а також Урядом Автономної Республіки Крим були прийняти розпорядження про створення нового інституту сімейної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, що залишилися без батьківського піклування - прийомної сім'ї. Ініціатором проведення даного експери­менту виступило Міністерство України у справах сім'ї та молоді. У квітні 2002 року Постановою Кабінету Міністрів було затверджено „Положення про прийомну сім'ю".

За результатами експерименту було опубліковано кілька методичних посібників, а саме, «Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків», «Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей», «Прийомна сім'я: методика створення та соціального супроводу» та ін.

У січні 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування". Таким чином було зроблено наступний значний крок у перетворенні державної системи опіки над цією категорією

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные