История развития современного украинского литературного языка на уроках родного языка

сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нідерландська мова, котра дала початок мові африкаанс у XVII столітті, так і застигла би на місці.

Зрозуміло також, чому офіційна радянська наука вважала за початок існування української мови XIV століття: саме тоді починається тріумфальна історія Московської держави.

Проте чимало авторитетних вчених (Ф. Міклошич, А Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін. ) вважали, що українська виникла значно раніше XIV століття і бере свій початок із спільнослов’янської мови. Академік А. Кримський писав, що українська мова уже в ХІ столітті існувала “як цілком рельєфна, певно означена, яскраво-індивідуальна одиниця”

Твердження про праруську мову – непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови, - говорив Є. Тимченко. “Три східнослов’янські мови: українська, білоруська й російська – зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої “праруської” спільної мови ніколи не було” (І. Огієнко”).

Подібно висловлюється й сучасні видатні учені. В “історичній науці не існує достатніх доказів існування єдиної руської народності” – пише історик-поліглот О. Пріцак.

Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов’янську, ні про спільнопівденнослов’янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять спільносхіднослов’янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних маніпуляцій довести, що українці – “молодший брат” ?

Давність мови

В історіографії широко відома думка М. Маркевича, за якою великороси – народ, похідний від українців: український народ сформувався в незапам’ятні часи, а великоруський виник набагато пізніше з переселенців із території Русі-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племенами

Такої думки дотримується чимало російських вчених. А славетний мовознавець князь Н. Трубецькой у 20-30 роках нашого називав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов’янами тільки мова.

Твердження чи хоча б припущення про давність української мови зразу отримували не тільки науковий, але й політичний присуд. Ще цар Олександр І звернув увагу на цитоване польським лексикографам  Лінде висловлювання Л. Гурського щодо першості української мови серед слов’янських.

Теза С. Смаль-Стоцького про близькість української мови до сербської та її походження від праслов’янської одержала з боку польських, російських, а згодом і українських радянських лінгвістів епітет “націоналістично-фантастичної”.

“Інородцями” спільно з євреями та іншими неросійськими народами трактував українців великодержавний політик П. Столипін.

У циркулярі 1910 року П. Столипін наказував не дозволяти створення товариств “інородницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед собою”.

Хоча українці зараховувались до “єдиного” чи “триєдиного” російського народу , насправді їх ніколи не вважали рівними росіянами.

А на питання: “Як говорили в Київській Русі ?” академік В. Ключевський відповідав: ”Так як говорять малороси”. За Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного малоруського селянина Київщини. “У Києві XII -XIV  cт. Говорило по-малоруськи, але з відомими відмінностями від малоруського наріччя Волині і Галичини; ця відмінність збереглась і до нашого часу», - писав В. Ягич.

Зауважимо, що між давніми русичами і сучасними українцями існує не тільки мовна, а й психо-характерологічна ідентичність, однаковість

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные