История развития современного украинского литературного языка на уроках родного языка

мова ви­никла шляхом наслідування людиною звуків природи. Від­творення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів, наприклад, му, гав-гав, дзінь-дзінь, бац, кап тощо, від яких потім утворилися по­хідні типу гавкати, гавкання, гавкіт; капати, капання, капля тощо. Інколи подібні за звучанням звуконасліду­вальні слова властиві декільком мовам: зозуля по-чеськи звучить кукачка, по-французьки куку, по-іспанськи куко, по-румунськи кук, по-болгарськи кукавіца, по-словацьки кукавіца, по-польськи кукулка, по-російськи кукушка. Проте зазвичай звуконаслідувальні слова в різних мовах не збігаються.

Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом (460 до н. е. — ?) і Платоном (427—347 p. до н. е. ). У XIX ст. її під­тримував Вільям Уїтні (1827—1894).

Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому іс­нування суспільства для її виникнення не є обов'язко­вим. Слів, утворених шляхом звуконаслідування, дуже мало, причому в розвинених мовах їх значно більше, ніж у нерозвинених. І звучать вони в різних мовах, як було зазначено, неоднаково. Так, скажімо, українцям чується, що качка кричить кря-кря, англійцям — квак-квак (quack "крякати"), французам — кан-кан (cancaner "крякати"), датчанам — pan-pan (rappe "крякати, гого­тати"). А от найуживаніші слова (вода, земля, небо, го­лова, рука, нога, очі, жити, їсти, пити, ходити тощо) не мають нічого спільного зі звуконаслідуванням. До того ж, щоб наслідувати звуки природи, потрібно мати дуже гнучке мовлення, що передбачає тривалий попе­редній розвиток. Отже, серйозно сприймати цю гіпоте­зу немає підстав. Тому М

Мюллер жартівливо назвав її "теорією гав-гав".

Звукосимволічна  гіпотеза. Вона є близькою до звуконаслі­дувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскіль­ки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідуван­ня, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем, то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати.

Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ.

Ще давній мислитель Аврелій Августин (354—430) го­ворив, що слово теї "мед" приємне для слуху, а асеr "гост­рий" - неприємне. Підтримували цю гіпотезу німецькі вчені Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716), В. Гум­больдт, Якоб Грімм (1735—1868), Гейман Штейнталь (1823—1899), український мовознавець Олександр Потеб­ня (1835—1891), швейцарський мовознавець Шарль Бал-лі (1865—1947).

Лейбніц, зокрема, вважав, що звук [l] виражає щось м'яке і вказує на швидкість: нім. leben "жити", lieben "любити", Lauf "біг", Löwe "лев", Luchs "рись". За спостере­женнями В. Гумбольдта, звукосполучення [lі] передає уяв­лення про те, що ніби ллється (Lied "пісня", Licht "світло"), а звук [w] асоціюється із неспокоєм, невідомістю (wehen "ві­яти", Wind "вітер", Wolke "хмара", Wunsch "бажання"). Що стосується міри вияву звукосимволізму в мові, то Лей­бніц зазначав, що з розвитком мови сфера його дії стає все обмеженішою.

Критики цієї гіпотези як контраргумент наводять при­клади, де ці "приємні звуки" служать для вираження не завжди приємних понять: лай, балда, дилда тощо. Однак дослідження 80-х років XX ст. свідчать на користь того, що власне звукосимволізм відіграв велику роль у виник­ненні мови.

Вигукова гіпотеза (емоційна, довільних вигуків). Cуть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в люди­ни певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные