История села Новая Гребля

ніби воно облилося тією кров'ю, що була пролита нашими солдатами.

7 січня о 12 гадині. . . З'явилися червоноармійці -розвідники, а за ними ввійшла військова частина. Радість була безмежною, тільки й було чути: „Наші, наші прийшли!" Та ця радість обернулася смутком. Через 6 днів нас евакуювали з села: бо через нього ще два місяці проходила лінія фронту. З тодішнього Турбівського району було звільнено два села - Овечаче (нині Дружне) та Нову Греблю. Головою сільради призначили Задояного В,Я.

13 березня 1944 року почався масовий ^наступ нашої армії, визволено весь Турбівський район, а незабаром всю Вінницьку область.

Весна. . . Перша весна звільненого народу. Земля, яка була напоєна людською кров'ю, слізьми матерів, солдатських вдів та дітей, в своє лоно приймала насіння. Все робилося вручну, бо техніку поглинула війна. Засівали землю старі діди, підлітки, жінки, переживали великі труднощі, були єдині, згуртовані, бо все робилося в ім'я перемоги.

Колгоспом керує знову Парійчук Т. Ф. Бригади очолили жінки, серед них знову бригадирами Постоюк ЄЛ. та Чайка Г. Н.

Школа в період тимчасової окупації не працювала, ЇЇ приміщення фашисти спалили. Школа перетворилася в руїни, і квітня 1944 року відновилося навчання в школі. Дітям довелося навчатися в пристосованому приміщенні, що належало тодішньому Новогрєбельському цукрокомбінату. Директором школи призначили Кононенко !. Є. , яка до війни в нашій шкопі читала фізику. Не було парт, діти приносили з собою саморобні стільчики, щоб було на чому сісти

Книжок і зошитів не було, писали на клаптиках паперу. Діти тягнулися до знань, на уроках були зосереджені, уважні, ловили кожне слово учителя, ніхто не наважувався порушити тишу під час уроку.

Хоч приміщення було пристосоване під школу та ремонту потребувало щороку. В школі була сильна комсомольська організація. Секретарем її був Дорогунцов С. І. Силами комсомольців, учителів та учнів проводився ремонт. Приміщення було холодне, паливні ресурси були мізерні. Палива потрібно було шукати в селі. Тому на берегах річки копали торф, сушили, а потім звозили на подвір'я школи. Розпалювали торф соломою. В час літніх канікул комсомольці та учні старших класів працювали в колгоспі, а учні молодших класів збирали колосся і несли до молотарки, щоденно звітуючи перед райкомом комсомолу, скільки зібрано. Переборювали великі труднощі, не вистачало одягу, взуття, було обмаль хліба. Особливо трудним був 1946 рік. Незважаючи на це, жителі дружно допомагали один одному, співчували, горе поділяли. А горя було багато, бо діти втратили батьків, жінки - чоловіків, а матері -синів.

Треба було піднімати колективне господарство. Пішов з життя загартований комуніст, який очолював колгосп в перші роки і зразу ж після звільнення села від гітлерівських загарбників - Парійчук Тимофій Федорович, Після його смерті головою колгоспу обрали Кондратюка. Він не міг забезпечити керівництва, тому на посаді голови колгоспу протримався до 1945 року. В той час повернувся з армії Ярошук С. М. і його одноголосно обрали головою правління. Було йому над чим і про що думати. З приходом Ярошука С. М. господарство почало підніматися, отримували прибутки від городини, городньою бригадою керувала Постоюк Є. Л, Немалий прибуток мало господарство від ставка, в якому водилося багато риби.

Багато допомагали колгоспу в час літніх канікул учителі та учні місцевої школи. Брали участь в обробітку цукрових буряків. , в

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12