История украинской философии, ее предмет, метод, значение

що відзначались своєрідністю існування української філософської думки впродовж її багатовікової історії.

Перший період історії української філософії припадає на час існування Київської Русі. Саме у межах києво-руської культури склався притаманний українській духовній традиції тип мислення, що не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософського теоретизування.

Тип філософування, що сформувався у Київській Русі, становить зміст буття філософії в українській культурі протягом першого періоду її існування. Цей період охоплює час, починаючи з XI ст. (найбільш ранньою оригінальною пам'яткою цієї доби, що збереглась до наших днів, мабуть, слід вважати «Слово про закон та благодать» Іларіона), й триває до середини XIV ст. (загибель 1340 р. князя Юрія II кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства, культура якого безпосередньо наслідує здобутки духовності часів Київської Русі) й навіть XV ст. (адже, Велике князівство Литовське було органічним продовженням й розвитком форм духовності Київської Русі). Остаточний кінець історії культури княжої доби слід датувати 1470 p. , коли по смерті київського князя Симеона Олельковича було скасоване Київське удільне князівство, а влада перейшла до воєводи литвина-католика.
 Філософська думка цього періоду є адекватним відбиттям греко-слов'янського, християнського типу культури з притаманним йому акцентом на проблему «людина – Бог», крізь призму якої здійснюється осмислення граничних підстав людського існування. Для неї притаманне переважання в колі по-філософському значущої проблематики питань, пов'язаних з усвідомленням сутності людини та проблем, дотичних філософії історії.

Другий період, який пов'язаний з часом козаччини, ознаменовано значним розвоєм культури, що припадає на добу XVI – XVIII ст. У XVI ст. в Україні запроваджується масове книгодрукування, розгортається діяльність Острозького центру

На XVII ст. припадає час діяльності братств, заснування Києво-Могилянської академії.

Характеризуючи українську культуру цієї доби, яка складалась у сфері філософії у результаті освоєння ідей західноєвропейського Ренесансу та Реформації, що переосмислювались на ґрунті традиційної вітчизняної києво-руської традиції, дослідники, починаючи з Д. Чижевського, визначають її як культуру бароко. Саме культура бароко зумовлює спрямування найхарактерніших рис духовно-змістовної визначеності української філософії цієї доби.

У колі проблематики, що розробляється в цей період, акцент переноситься на проблему «людина – Всесвіт». Поряд із питаннями етики і філософії історії чільне місце відводиться діалектиці, логіці, метафізиці, натурфілософії.

Цього часу у складі культури українського народу відбувається формування професійної філософії як специфічної сфери теоретичного мислення. Найвиразнішим виявом цього є філософія професорів Києво-Могилянської академії. Отже, аналіз історії української філософії цієї доби дає змогу долучати до історії філософської культури також історію професійної філософської теорії.

Вершиною досягнення у галузі філософської думки в Україні цього часу є, безумовно, філософія Григорія Сковороди. Аналіз її, а разом з тим продуктів політичної культури, що відбивали зростання національної самосвідомості українського народу (Конституція Пилипа Орлика – 1710 р. ) закладають грунт для переходу до третього періоду історії української філософії.
 Третій період, що хронологічно охоплює XIX – першу третину XX ст. позначений насамперед визначальною роллю, що її відіграє у філософському житті та течія, яка формується в межах культури романтизму.

Саме завдяки їй коло проблем, що утворюють серцевинну сутність філо-софії, збагачується постановкою проблеми «людина – нація», що започатковує розробку філософії

1 2 3 4