История украинской литературы - к.р.

небезпеки увільнитися від гріхів, дрібних і великих.

У проповідях Серапіона відчувається висока книжна культура автора, його літературний талант, зв’язок з такими видатними майстрами ораторського мистецтва, як Іларіон Київський та Кирило Туровський.

Апокрифічне "Слово о Лазаре†воскресеніи" виникло, за гіпотезою І. Франка, на зламі XIII і XIV ст. (За версіями І. Єрьоміна, М. Рождественської та ін. — на межі XII — XIII ст. ); найраніші списки датуються XV ст.

Тематично твір пов’язаний з канонічною євангельською розповіддю про воскресіння Лазаря (від Іоанна, XI, 1 — 44), але своїми джерелами сягає сюжету, запозиченого з апокрифічного Никодимового Євангелія. Старозавітні праведники страждають у пеклі. Цар Давид бере гуслі й, перебираючи струни, радісно оголошує про наближення дня спасіння — адже народився Христос. Тоді Адам пропонує надіслати звістку до Ісуса з питанням: "Хощет ли нас от муки сея избавити?" Давид пропонує відправити "друга Христова" Лазаря, що помер чотири дні тому. Це почувши, Адам, "тяжко стоня", виголошує перед Лазарем своєрідне послання до Ісуса, в якому стисло характеризує усіх старозавітних праведників, підкреслює їхню безгрішність і молить Господа про визволення: "Прийди по нас въскорЂ, избави оть Ада и свяжи діявола" Лазар воскресає і переказує Христові благання Адама та інших праотців. Ісус Христос з архангелами та усіма ангелами сходить "духом на Ада", руйнує пекельні "врата мЂдная и верея желЂзная" і — визволяє праведників. Крім канонічного та апокрифічного Євангелій, при написанні твору автор використовував інші апокрифічні оповіді як книжного, так і фольклорного походження, Псалтир, твори отців церкви та Кирила Туровського. "Слово о Лазареві воскресеніи" — високохудожній твір, йому властиві поетичність викладу, ритмічна будова.

Шість послань належить волинянину Петрові, що був митрополитом у 1308 — 1325 рр

В історії церкви він відомий фактичним перенесенням центру до Київської митрополії з Володимира-на-Клязьмі до Москви. Загалом послання не виходять за рамки повчань: мирян автор закликає регулярно причащатися та шанувати батьків; священикам забороняє займатися торгівлею та лихварством, а ченцям — жити в одному монастирі з черницями. Хоча послання митрополита Петра не мають високої літературної вартості, вони важливі як свідчення безперервності розвитку нашого письменства XIII — XIV ст.


Притчі Григорія Сковороди

Г. Сковорода є також автором ряду притч-оповідей алегорично-повчального характеру. Притча за жанром споріднення є байкою, бо вона так само як байка має сюжет, діалог, мораль. У притчах Сковорода висловлював свої філософські, естетичні і педагогічні погляди. Наприклад, у притчі “Вдячний Еродій” йдеться про велику роль природних нахилів людини у справі виховання і навчання.

Притча “Вбогий Жайворонок” навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем. Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їхнього паразитичного існування. Жити треба чесно, стережися : “споживати чуже добро”, - радить Сковорода. – Що не поклав – то не руш. Письменник закликає до гуманності: “Хай болить тебе горе ближнього”.

Прозираючи думкою в майбутнє, Сковорода замислювався, якою буде людина прийдешнього суспільства. Йому мріялось, що людина буде в майбутньому досконалою – розумною, доброю, порядною, справедливою, тоді виникало запитання: як же досягти такої досконалості?

Поширенням знань насамперед. У філософських листах і працях Сковорода утверджував культ розуму. Також його твори допомагають нам збагнути шляхи їх досягнення, без якого наше життя  не має жодного сенсу. Одним з свідчень глибини творів Сковороди є

1 2 3