История украинской литературы ХХ века сатира и юмор 20-30-е годы

революції». «Другий — революційна сатира: зображення обивателя, що до цього часу ще безсмертний, пристосовується до умов нашого життя, заражає очищене грозою повітря своїм смердючим диханням, несе в новий побут сморід старої тривіальності» '. Тут малися на оці оповідання М. Хвильового «Завулок», «Свиня», «Шляхетне гніздо» та інші, але цікаво, що автор статті ставив у генетичну од них залежність твори О. Копиленка (оповідання «За пустелями сел», «Будинок, що на розі», «Сальто-мортале»); П. Панча («Калюжа», «Зелена трясовина», «Мишачі нори»), О. Вражливого («Паштетня»).

Особливо важливе спостереження О. Білецького щодо третього жанру: «І третій, нарешті — сатиричне, що іноді переходить в елегію — «горьким смехом моим посмеюся» — зображення внутрішнього неладу в середовищі колишніх ідейних борців, розпаду, що веде до смутку, до зміщанення, до того самого обивательського багна, до моральної смерті. Але цю третю, широко зачеплену Хвильовим царину його наслідувачі розробляють порівняно рідко і, крім оповідання «Ессе homo» О. Копиленка тут можна назвати небагато інших» 2.

Наведені розмірковування та узагальнення дослідника мають принциповий характер. Ішлося тут про новаторські твори прозаїка, які викривали нові, сформовані й зрощені вже новою системою явища. До того ж «чиста» сатира, що послуговувалася короткими, мобільними формами (гумореска, вірш, фейлетон, байка), не подавала так активно на всезагальний огляд і осуд громадськості такі явища, як прислужництво, лицемірство, переродженство кадрів у партійному й державному середовищі,— як це з вбивчою іронією та сарказмом зробив М. Хвильовий в оповіданні «Свиня» та повісті «Іван Іванович».

Проте громадянські й естетичні позиції, на яких мала розвиватися сатира, уже в середині 20-х років треба було не лише декларувати й утверджувати, а й захищати від диктатури пролетаріату. Майстри сатири й гумору, як і об'єктивні поцінувачі художнього слова В. Блакитний, С Пилипенко, Остап Вишня, Юрій Вухналь, Кость Котко, В. Чечв'янський, П. Капельгородський, С. Чмельов, Юх. Ґедзь, В

Ярошенко, Л. Чернов, Мих. Бондаренко, П. Нечай, О. Ковінька, М. Годованець, обстоювали право цього жанру на життєдіяльність, правдивість та художність творів. О. Білецький, наприклад, торкаючись питання комічного, мимохідь зауважував: «Проте доброзичливий, недошкульний гумор, очевидно, не справжня царина Панча. Час вимагає не гумористики, а сатири».

На захист сатири і, конкретніше, видатного її майстра Остапа Вишні виступив М. Хвильовий, надрукувавши в журналі «Пролітфронт» (1930. № 4) статтю «Остап Вишня в світлі. «лівої» балабайки» — аргументовану пристрасну відповідь на голобельну, всуціль вульгаризаторську публікацію О. Полторацького «Що таке Остап Вишня» (Нова генерація. 1930. № 2—4). М. Хвильовий показав непрофесійне розуміння автором статті художньої специфіки гумору та сатири, вульгарність вимог до цього жанру і загалом заперечив необ'єктивний і погромницький характер подібної критики.

Напевне, не було нічого випадкового в тому, що переконливі голоси на захист позицій сатири й сатириків чулися із середовища ваплітян — адже тут згуртувалися талановиті письменники, які розуміли і обстоювали значення таких літературних реалій, як свобода творчості і художня самобутність митця. М. Куліш у статті «Критика чи прокурорський допит?» (тут полеміка в основному з В. Коряком) рішуче заперечував «гартянським критикам», які приписували ваплітянам «шкідливі тенденції і хибну ідеологію» на тій підставі, що ті, мовляв, спрямовують свої списи проти всіляких негативних типів. «Боротися з бур'янами революції хіба це занепадництво і шкідливі тенденції?! — риторично запитував

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные