История украинской литературы ХХ века сатира и юмор 20-30-е годы

нажити службовий капітал на знаменному факті), виявляється в тому, що з ліквідацією неписьменності в Очеретянці нічого не вийшло,— просто в зведенні, поданому голові, трапилася друкарська описка: перед «зліквідовано» була пропущена частка «не».

Своєрідні комічні сюжети з трагіко-новелістичними розв'язками розробляє Кость Котко в гуморесках, що увійшли до збірок «Сто годин на добу» (1928) і «Теж люди» (1929), як-от: «Багато паперу», «Як трест загинув», «Дивовижна пригода з гречкою», «Обличчям до спини» тощо.

Василь Чечв'янський (1888—1937) належав до небагатьох сатириків, основна сфера зацікавленості яких — негативні явища в міському житті. В його гуморесках, фейлетонах знаходимо чимало сатирично шаржованих сцен і епізодів із діяльності міських установ, сфери обслуговування, побуту («Товариш Делегатенко про лінії», «Номерок і печатка», «Оздоровлення апарату» тощо).

Цікаві сторінки в розвитку гумористики цього періоду пов'язані з іменем Юрія Вухналя (1906—1937; збірки «По злобі», 1927; «Життя й діяльність Федька Гуски», 1929; «Одружіння Гаврила Ратиці», 1930), якого тогочасна критика називала комсомольським Остапом Вишнею. Слушність такої оцінки очевидна: Ю. Вухналь — майстер короткої гуморески, в якій чимала роль надавалась діалогам, завдяки чому забезпечувалось їх сам охарактеризування й самовикриття.

Звичайно, уявлення про сатиру й гумор цього періоду не обмежуються лише названими іменами. Так, свої барви, інтонації й художні пошуки принесли в гумористику С. Чмельов (збірки «Горохом об стіну», 1929; «Ваші знайомі», 1930; «Свиняча справа», 1931; ін. ), Ю. Ґедзь («Принципіально», 1929; «Столичний гість», 1930) та інші.

Завдяки наполегливій праці чималої когорти письменників сатира й гумор утверджуються як повноправний жанр літератури. У контекст гумористичних форм поруч з іншими відомими жанрами «вписуються» мініатюрна гумореска й сатирична мініатюра, в якій коментуються й художньо оцінюються конкретні негативні факти (така форма сатири широко представлена на сторінках «Червоного перця»; у творчості Остапа Вишні вона дістала відповідне образне визначення — реп'яшки). Популярними були й дружні шаржі та пародії (Остап Вишня, пародія «Плуг», дружні шаржі на М. Хвильового, Г. Косинку, М. Івченка, Ю. Меженка); пародії В

Чечв'янського на побратимів-сатириків тощо; Ю. Вухналя, зокрема його цикл пройнятих вбивчою іронією і в чомусь пародійних оповідей «Бригада класиків» («Червоний перець». 1933. № 1—5; № 13—14). Написана розкуто й вигадливо, з використанням умовно-фантастичної образності, «Бригада класиків» завдавала відчутного удару по ремісництву та кон'юнктурі в письменстві, по заробітчанству і поширюваній тоді практиці продукування виробничих епопей-турбінологій. Та, власне, це був один із останніх бойових, гострих виступів і Ю. Вухналя, й журналу «Червоний перець».

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років життя сатириків дедалі політизується, підпорядковується соціально-політичним кампаніям і, зрозуміло, обмежуються і тематика, і гострота критичних публікацій. Журнал і його автори втягуються в інсценізовану прислужниками сталінської диктатури політичну боротьбу, «обслуговування» репресивних заходів, спрямованих проти українського народу, його літератури, науки. П'ятий, травневий, номер «Червоного перця» (1930) було присвячено сфабрикованому слідчими з репресивних органів процесові СВУ. У ролі викривачів підсудних — авторитетних діячів культури й науки — тут виступили усі штатні автори цього видання; до цієї ганебної кампанії були залучені й письменники-несатирики (І. Микитенко, П. Панч, О. Слісаренко, І. Сенченко, М. Хвильовий).

Найприкріше ж — із волі тоталітарного режиму, починаючи з 1933 p. , розпочалися зміни в кадровому «корпусі» працівників сатирико-гумористичного жанру. Із сторінок часопису зникають імена популярних

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные