Историзм и архаизмы в литературных произведениях

Царград, до султана, // Поїдемо в гості!” — “Іван Підкова”); переносне значення зберігає іменник отаман у звертальних сполуках типу батьку-отамане (батьки-отамани), брате-отамане (брати-отамани), отамани товариші (“Ходім, батьки-отамани, // У Фастов в неділю”.  — “Швачка”; “Зібрав Тарас козаченьків // Поради прохати. // “Отамани товариші, // Брати мої, діти! // Дайте мені порадоньку, // Що будем робити?” — “Тарасова ніч”). Деякі І. функціонують лише в переносному значенні, напр. : сатрап (про царя Миколу І та його прислужників) — “Найшовсь-таки один козак // Із міліона свинопасів, // Що царство все оголосив — // Сатрапа в морду затопив” (“Юродивий”); візантійство (офіційна релігія) — “А панство буде колихать, // Храми, палати муровать, // Любить царя свого п’яного, // Та візантійство прославлять, // Та й більше, бачиться, нічого” (“Я не нездужаю, нівроку”).

Часто вживаний у Шевченкових текстах І. гайдамака, гайдамак (козак-повстанець, учасник боротьби проти панування польських поміщиків в Україні 17–18 ст. ) завдяки романтизації історичних подій та їх дійових осіб переосмислюється як “споборник святої волі”, напр. : “Сини мої, гайдамаки! // Світ широкий, воля — // Ідіть, сини, погуляйте, // Пошукайте долі” (“Гайдамаки”); пор. пряме значення: “Я не старець, пане! // Я, як бачте, гайдамака” (там само).

Як лексичний художній засіб І. розширюють функціональні можливості поетичного слова-образу й нерідко переростають у Шевченкових творах на слово-символ.

АРХАЇЗМИ (грец - стародавній) — слова, що є давніми, колишніми назвами реалій і вийшли із загального вжитку, а їх заступили інші синонімічні лексичні одиниці. Як стилістичний засіб А. традиційно використовуються в художній літературі для відтворення історичної реальності й тогочасної мови героїв, для надання мові урочистості, піднесеності, для характеристики негативних явищ, як засіб створення іронії, сатири та сарказму. У поезії Шевченка різні художні функції виконують власне лексичні А

: вертоград (сад), чертог (палац), ретязь (ланцюг), оливо (олівець), лиця (щоки), вої (вояки), ланіти (щоки), живот (життя), пря (спір), глаголи (слова, мова); лексико- словотвірні А. : возлісся (узлісся), подружіє (подружжя, подруга), правдолюбіє (правдолюбність), телець (теля), возвістити (сповістити), возвеселити (звеселити), воспівати (оспівувати); лексико-фонетичні А. : врата (ворота), враг (ворог), глава (голова), древо (дерево), злото (золото); семантичні А. : подлий (незнатний), позорище (видовище), витати, вітати (бути присутнім де-небудь), товариш (старшинське козацьке звання). Серед А. , використаних Шевченком, значну частину становлять церковнослов’янізми, зокрема створені поетом за лексично-словотвірними взірцями давньоруської мови.

А. є органічним елементом у Шевченкових творах, що мають жанрові ознаки молитви, гімну; в подражаніях, переспівах Біблії (“Молитва”, молитви Яна Гуса в “Єретику” і молодого неофіта в поемі “Неофіти”, “Гімн черничий”, “Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осія. Глава ХІУ. Подражаніє”).

Для збереженн стилістики першоджерела у переспівах зі “Слова о полку Ігоревім” Шевченко використовує лексичні та лексико-словотвірні А. , напр. : “В Путивлі-граді вранці-рано”, “— Полечу, каже, зигзицею”, “Рукав бобровий омочу…// Омию кров суху, отру”, “на князя, ладо моє миле”, “Моє веселіє украв” (“Плач Ярославни”); “В степу, в незнаємому полі, // Середи землі половецької”, “Поникли Ігореві стязі” (“З передсвіта до вечора”). Стилізаційну функцію виконує семантичний А. пригода у словосполученні на пригоду (на допомогу): “То повертає // Той Ігор військо на пригоду // Тому буй-туру Всеволоду” (там само). У переспівах поет вдається до архаїчної форми звертання давніх русичів

1 2 3 4

Похожие работы