Историзм поэзии Лины Костенко

романі — чи не найголовніший. Силове поле землі для українця надзви­чайно потужне. Осілий спосіб життя — це шлях селянина, землероба, може, на­віть раба землі. Чи можна лише негативно сприймати образ Бобренчихи, яка закопа­лася у землю, "як кріт"? Вона радше правило, ніж виняток. Винятком є Маруся - з її духовним буттям понад своїм часом.

Маруся - як і Мавка - має в серці "те, що не вмирає". Вона перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі, її силове поле - це небо ("Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі"). "Небесним" шляхом простують і козаки, які обирають замість безславного існування славну смерть. І тут неможливо не відчути алюзії на епоху, в яку Ліна Костенко писала свою "Марусю". У романі звучить тема нищення кращих із кращих, виснаження гено­фонду нації. У коротких, як постріл, ремарках, поетеса дає візію майбутнього, коли фактично всі ватажки визвольного руху загинули.

1 це при тому, що Ліна Костенко, - як свого часу зауважив М. Ільницький, ле­генду "перевіряє історичною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часо­вих пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них"

Маруся - тонка талановита натура — дитя любові. Цільність її характеру, ве­лич її душі бере початок із гармонійних стосунків батька і матері ("Звела їх доля, наче в нагороду / за те, що мали незглибимі душі"). А роздвоєність Грицевої ду­ші - це, мабуть, продовження життєвої поразки його батька - запорозького коза­ка Бобренка, що "став домашніх хоругов хорунжим" і дозволив себе психологі­чно уярмити ненаситній і вічно незадоволеній жінці. Життєвий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі - Гордій Чурай — загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю - про його героїчну загибель спі­вають кобзарі

Батько ж Гриця загинув безславно - втонувши разом із возом у ріці (та й Гриць помер не так, як належиться козакові).

Гриць Бобренко завис над прірвою між двома берегами. З одного боку, смі­ливий козак, у колі побратимів, на полі битви він переживає хвилини психологі­чної свободи. Одначе другою часткою своєї розполовиненої душі він тримається ґрунту, матеріальних статків. Навіть любов до Марусі не спроможна визволити Гриця від впливу матері. Роздвоєність душі приводить Гриця до зради.

Мотив зради, безперечно, виконує важливу роль у творі. Ставлення до зради так само є чинником вододілу між персонажами. Уперше це виявляється на суді, коли посланець із Січі каже: "Що ж це виходить? Зрадити в житті / держа­ву - злочин, а людину — можна?!". Проблема зради є ключовою і в гетьмансько­му універсалі: "Вчинивши зло, вона не є злочинна, / бо тільки зрада є тому при­чина". Гриць Бобренко передусім зрадив ту половинку душі, яка дарувала йому свободу. А потім зрадив і кохання.

Духовним побратимом Марусі є Іван Іскра, який усією душею любить її. У суворих рисах його обличчя неначе закарбувалася вся суворість козацького жит­тя. Іскра двічі рятує життя дівчини. Спершу — від загибелі у водах Ворскли, вдруге - від страти.

Між Іваном Іскрою та іншими персонажами (Вишняк, Горбань) - соціальна, психологічна і передусім світоглядна

1 2 3 4 5 6