Иван Багряный

він мусить мужньо протистояти.

Обставини незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв багато сум'яття, розпачу, зневіри, проте всупереч усьому Андрій перемагає все це, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили зберегти людську гідність. Андрія та інших. дітей коваля не розчавлює тоталітарний прес — ситуація скоріше бажана, аніж дійсна. В ній передано непереможну віру автора в незнищенність свого народу. Така оптимістична кінцівка і така провідна ідея «Саду Гетсиманського».

У цьому творі Іван Багряний також художньо досліджує проблеми любові й ненависті, вірності та зради, батьків і дітей, віри та безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані традиційно для народного сприймання —з позиції пріоритету гуманізму й добра на землі.

Роман містить чимало публіцистичних відступів, роздумів, які підкреслюють провідну ідею, авторську позицію. Вони знижують художню вартість твору, але є прикметною рисою індивідуального стилю письменника.

У піднесено-романтичному дусі витримано й роман «Людина біжить над прірвою» (1965), який з'явився друком уже після смерті автора, хоча написаний ще в 1948— 1949 рр. Присвячений він дружині Галині.

Події відбуваються в Україні під час війни. У центрі твору знову сильна особистість, доля людини непересічної, мислячої, дуже витривалої та мужньої. Точаться бої між фашистами і Червоною Армією. В цей напружений час інженер-архітектор Максим Колот переслідується органами НКВС. Після втечі з-під арешту починаються його поневіряння воєнними дорогами. На такій колізії тримається напружений, динамічний сюжет твору

Символічний зачин; під вибухами снарядів відбувається хрещення новонародженої доньки Максима. З вірою в перемогу добра, справедливості дорослі прагнуть вивести маленьку беззахисну людину в цей великий світ. Символічний і фінал: після довготривалих небезпечних блукань Максим, знайшовши в собі останні сили, вертається до порога рідного дому. Довкола буяє весна, як ознака оновлення, очищення від усякої погані. Автор і тут дозволяє собі вдатися до декларативних підсумків, узагальнюючих роздумів.

Навіть показ жорстоких реалій дійсності, яка оточує Максима і мовби постійно тисне на нього, криє в собі символічний зміст, винесений і в заголовок твору. Все життя людини в такому фантасмагоричному світі — наче невпинний біг над прірвою. Не впаде і не схибнеться, не зрадить ідеалам лише сильний і мужній. Такого «позитивного» героя Іванові Багряному не треба було придумувати. Таким був він сам, і його власне життя — наче постійний біг над прірвою, часто воно зависало над нею на волосинці. Тому можна пробачити авторові і зайву(публіцистичність, і деяку декларативність —що в інших звучало б натягнуто й фальшиво. У своєму мистецькому самовираженні він був чесним і щирим.

Саме цим творчість Івана Багряного особлива, це її найприкметніша риса. Людину він ніколи не показує жертвою, котра згоріла в тоталітарному пеклі, а героєм, що втілює в собі весь нескорений український народ. Романтик Іван Багряний саме такими мріяв бачити своїх співвітчизників, про що неодноразово говорив у статтях, публіцистичних виступах. У цьому бачив запоруку перемоги і світле майбуття свого народу.  

ОСНОВНІ ТВОРИ:

   Романи «Тигролови» («Звіролови»), «Сад Гетсиманський», «Огненне коло», «Людина біжить над прірвою», стаття-памфлет «Чому я не хочу вертати до СРСР?», поема «Аве Марія».  

ЛІТЕРАТУРА:

1 2 3 4 5 6 7