Иван Нечуй-Левицкий - украинский писатель

Великий вплив Нечуя-Левицького на своїх вихованців дратував шкільне начальство, тому й втриматись тривалий час на одному місці він не міг. Про це пізніше напише у своїй частково автобіографічній повісті «Над Чорним морем»

Нечуй-Левицький залишив чимало цікавих думок про освіту й виховання в тогочасній школі («Уривки з моїх мемуарів та згадок. В Богуславськім училищі»; повість «Дві московки», «Причепа», «Над Чорним морем», «Хмари»)/

Нечуй-Левицький підтримує зв'язки з Київською Громадою, з П. Кулішем, М. Драгомановим, І. Франком, І. Белеем та ін. Він не приховує свого негативного ставлення до антинаціональної політики царського уряду, особливо щодо культури, літератури, мови й освіти.

1885 року письменник віддався літературній діяльності. Збірка повістей, заборонена в Росії цензурою, вийшла у Львові 1871 р. «Писати повісті я почав ще як був на службі в Полтаві. «Основа» та «Кобзар» Шевченків навели мене на думку, що мені писати треба по-українській.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років творчість Нечуя-Левицького досягає найбільшого розквіту. В цей час вийшли «Дві московки», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Хмари» та цикл оповідань про бабу Параску та бабу Палажку, «Старосвітські батюшки та матушки»

У 80-90-ті роки Нечуй-Левицький пише низку науково-популярних нарисів про минуле України: повість «Гетьман Іван Виговський» (1889), роман «Князь Єремія Вишневецький» (1897), «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами»,

Про жвавий інтерес письменника до суспільно-політичного і культурного життя 1910—19Н pp. свідчать нариси, не надруковані за його життя: «Призви запасних москалів», «Неслухняна тітка», «Мар'яна Погребнячка й Бейліс», «Апокаліпсична картина в Києві».

Уже хворий, Нечуй-Левицький дбає про видання книжок для народу, особливо історичної тематики. Народові треба розповідати нашу історію у фактах, як в оповіданнях, був переконаний письменник

. Старість, хвороба, перша світова ваша перешкодили здійсненню намірів. Самотній, у голоді та холоді, на 80-му році життя L Нечуй-Левицький помер у Дехтярівському будинку перестарілих. Похований на Байковому цвинтарі.

За даними соціологічних опитувань, найбільший інтерес в учнів-читачів викликають твори гумористичних, сатиричних літературних жанрів. Закономірність цього факту зумовлена, по-перше, тим, що саме ці жанри відповідають усім критеріям «інтересного». По-друге, засобом творення гумору і сатири є сміх, багатоликість якого здавна вражала дослідників та теоретиків комічного. По-третє, сміхові форми бачення світу є своєрідною психологічною розрядкою організму і, як стверджують медики, виконують імунну функцію.

Про це необхідно знати вчителеві-словеснику, щоб уникнути спотворення істинної суті сміху, явища цілком парадоксального. На підготовчому етапі аналізу сміховинних жанрів учитель повинен оволодіти теорією комічного, збагнути мудрість сміху. Через призму вчительської уяви, інтелекту, емоційно-чуттєвої сфери набуті знання сформуються в химерні візерунки калейдоскопу сміху — таємничої сили, центру сміхової культури людства. Словесник із розвиненим почуттям гумору — завжди в очах вихованців цікава особистість. Атмосфера інтересу на уроках такого педагога завжди природна.

Навчити школяра розуміти і відчувати комічне — серйозна проблема педагогічної науки. Саме цю проблему виховання К. Чуковський розумів далеко глибше і окреслив не як літературну, а як соціальну. На думку письменника, виховання в дитини дорогоцінної якості — почуття гумору — має забезпечити вихованцеві в майбутньому вміння опиратися неприйнятному середовищу й поставить

1 2 3 4 5 6 7 8 9