Иван Нечуй-Левицкий - украинский писатель

його високо над дрібницями життя.

Розвитку почуття гумору, дотепності (ознак творчо обдарованої особистості) сприяє залучення учнів до вивчення зразків сміхології. Жартівлива література — не замкнений простір думки митця, а своєрідний фетиш. Магічна сила вдалих жартів, дотепів непомітно руйнує стереотипи, однозначні контексти, розвиває образний компонент мислення, випромінює енергію жвавості, зацікавленості.

Чим викликана потреба розробки нових, нетрадиційних методів аналізу сатирично-гумористичних текстів? Відповісти на це питання легко: гірким досвідом несміяння наших учнів, старшокласників. Це призводить до розпорошеності сонячної енергії у сірій буденності, однозначності мислення, а звідси й до втрати того, що рухає живу думку, — інтересу. Однією із причин цього явища є схоластичність, надмірна науковість, сухість викладу матеріалу під час аналізу сатиричних, гумористичних жанрів. Як наслідок: учні не розуміють, не уміють відтворювати і створювати комічне. Абсурдна ситуація: під час зустрічі зі сміхом — діти не сміються. Поглиблює це явище невесела, нежартівлива, нерадісна вдача вчителя, який не спроможний перетворити урок на сеанс сміхотерапії. А саме такий підхід забезпечує ефективність засвоєння умінь і навичок школярів. І вже зовсім не секрет, що тільки фізично здорова людина здатна плідно розумово працювати.

Отже, в першу чергу учитель літератури повинен постійно дбати про розвиток власного почуття гумору.

По-друге, перш ніж вивчати сам твір як модель дійсності в синтезі історії та культури, необхідно дослідити генезис гумору його автора. І вже ні в якому разі не забувати, що сміх має дивовижну «архітектоніку», — це дещо, складене із різних за своєю природою елементів, стихій. Тому вчитель повинен наперед продумати стиль опису-розмови про сміх. Та головне: про сміх треба говорити інтересно. Можливо, саме калейдоскопічне, мозаїчне мислення здатне вловити і збагнути магію сміху

Формуючими концептуальними проблемами є генезис гумору письменника, філософія сміху автора, засоби, прийоми комічного. Ми їх торкаємося, досліджуючи творчість І. Нечуя-Левицького. Саме «добродій Нечуй», — як висловлювався свого часу І. Франко, — займає найвидніше місце як по красоті і плавності складу, так і по силі та жвавості картин, вірності рисунка та тій хватаючій за серце теплоті чуття».

Очевидно, секретом таких комунікативних здібностей митця є наявність розвиненого почуття гумору. Засобом гумористичного сприймання дійсності є сміх, який філософ Карасьов назвав генієм спілкування. На цьому етапі автор реалізує творчі завдання: розчулити серце, активізувати рух думки, уяви, фантазії, критичного ставлення до зображуваного. Надзавданням є, безумовно, розвиток у читача почуття емпатії, співтворчості.

Арістотелівське твердження про катарсис душі, що його викликає справжнє мистецтво, стосується і творчого доробку І. Нечуя-Левицького. Очищення душі читача відбувається в результаті виявлення, осміяння, засудження пороків, вад як суспільного, так і морально-етичного планів. Радість викриття зла, знищення його шляхом осміяння — перший етап спілкування читача з автором. Другий етап двосторонній: почуття захоплення поцінувача самим собою (осміювані риси йому не притаманні) і почуття пригнічення через власну недосконалість («я — посміховисько»). Геніальність Нечуя-Левицького виявилась у тому, що він, як тонкий психоаналітик гумору, передбачив ці стани й зарядив сміх своїх творів енергією оптимізму.

Попри трагікомічну манеру письма, сміх автора сонячний, життєрадісний. Можливо, в цьому приховується один із секретів таланту письменника-гумориста.

Здавна

1 2 3 4 5 6 7 8 9