Иоганн Вольфганг Гете - немецкий поэт

У творчості Гете після повернення з Італії відбилися нові ес­тетичні погляди, що дослідники визначають як «веймарський класицизм». Поет тепер віддає перевагу класичним формам ан­тичного мистецтва, він стриманий у вираженнях своїх ідей. Його позиція вирізняється більшою врівноваженістю. У період гострих соціальних сутичок він досить обережно виявляє свої симпатії й антипатії. Це особливо позначилося в епічній поемі «Герман і Доротея» (1798). Гете зробив рідкісну й досить вдалу — ство­рити ідеальні зразки постатей своїх сучасників. Головні персона­жі поеми приваблюють почуттям власної гідності, доброзичливіс­тю, красою і працьовитістю. Життя Германа й Доротеї напрочуд гармонійне, адже за будь-якої важкої ситуації вони слухають ве­ління своїх добрих сердець. Епічна поема «Герман і Доротея» приваблює нас і сьогодні своїм оптимістичним баченням світу та мирної праці.

Гете звинувачували в тому, що він не зрозумів значення фран­цузької буржуазної революції. Докори ці несправедливі. Усвідом­люючи закономірність виступу третього стану, який штурмом за­хопив Бастилію, Гете засуджував вади вождів повсталого Парижа і якобінський терор.

Якими б творчими задумами не переймався Гете, він завжди незмінно повертався до віршів. Форми й жанри його ліричних творів мінялися, як змінювалися з роками і десятиліттями погля­ди геніальної людини, котра жила напруженим духовним життям. Іншими ставали його погляди на людину, на взаємини націй і кла­сів. Гете поступово схилявся до думки, що єдиною силою, яка здат­на влагіднити вдачу людини, є мистецтво, отже, лише краса об­лагороджує кожну людину й народу цілому

Він не заперечує своїх юнацьких тираноборчих настроїв, але переосмислює їх у своїй зрілій поезії, вносить заспокійливі настрої. Поворотний етап у розвитку поезії Гете позначився в еле­гії «Ільменау» (1783). Елегія «Ільменау» виражає ідеал, який упродовж багатьох років буде утверджувати своєю творчістю Гете: кожна людина, хто б вона не була — князь чи поет, актор чи рудо­коп або селянин — зобов'язана виконати свій обов'язок, слугува­ти своєму покликанню і тим самим слугувати людям, удосконалю­вати життя і прикрашати землю. Поняття обов'язку стає центральним у системі моральних орієнтирів Гете.

У перше веймарське десятиліття Гете написав другий свій роман «Театральне покликання Вільгельма Мейстера». Однак роман не був виданий, а згодом текст був перероблений для но­вого роману з тим же героєм — «Роки навчання Вільгельма Мейстера». Гуманізм цього роману виражений у наполегливо повторюваній думці: страждання поєднує людей, колективно пережитий трагічний досвід робить людство сильнішим і хоро­брішим. «Крізь страждання до радості» — ця думка Шиллера була близька й Гете.

Два видатних німецьких поети — Шиллер і Гете — у 1797 році дружно змагалися в написанні балад. Гете був ініціатором відродження цього жанру.

Балади Гете «Лісовий цар», «Коринфська наречена» та інші були написані в традиціях моторошної похмурої балади. Джере­лами до них слугували античні міфи й середньовічні перекази. Ба­ладам Гете притаманне щось загадкове. Гете передає відчуття ніч­них страхів, таємниче, потойбічне вривається в реальне життя.

Таланту Гете була властива універсальність. Відтворити в сло­ві різні історичні епохи, виразити почуття сильні, часом взаємовиключні, розгадати таємниці людських вчинків, проникнути в надра природи — усе це було притаманне Гете.

Ідея взаємозв'язку різних культур і епох надихала Гете, коли він працював над поетичним циклом

1 2 3 4 5 6 7