Жанровое своеобразие философских повестей Вольтера в контексте французской литературы эпохи Просвещения

часу "Енциклопедія. . . ", що охопила у двох десятках томів увесь наявний фонд знань у галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін, стала справжньою академією науки. Видання сприяло тому, що усі французи і навіть всі європейці, за словами Вольтера, зробилися енциклопедистами.

Енциклопедистів називали також просвітителями, бо вони ставили за мету дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно смислу "істинного" людського суспільства. Враховуючи вимоги часу, просвітителі замінюють старі уявлення про людину, вважають її істотою природною, а почуття і розум проголошують продуктами тілесної організації. Те, що люди - природні істоти, робить їх рівними. Звідси - будь-які кастові привілеї повинні бути скасовані. На їх думку, необхідно допомогти людям зрозуміти істину і перебудувати суспільство відповідно з людською природою. Саме таке розуміння людини і людських відносин вони вважали розумними. З погляду просвітителів розумним проголошується відповідність між індивідуальною і суспільною природою. Таким чином, природний егоїзм замінюється "розумним егоїзмом". Отже, Їх погляди постійно коливаються між індивідуальним і суспільним. Тут міститься суперечливість просвітительської концепції, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини - вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою.  

1. 3 ПРОСВІТНИЦТВО У ФРАНЦІЇ 

Французька література епохи Просвітництва мала розвиток в умовах наростаючої кризи феодально-абсолютистського устрою, який закінчився Великою французькою революцією 1789-1794 років. Усі аспекти політичного, суспільного та духовного життя у Франції XVIII ст

так чи інакше опинилися підготовкою до революції.

В духовній атмосфері французького суспільства визначились ознаки гострокритичного відношення до релігії, вседозвілля королівської влади, марнославства аристократії, продажності міністрів. Ці настрої спочатку з’являлися в літературі у вигляді гострих епіграм, памфлетів та інших сатиричних виступів. Пізніше, поступово збільшуючись, вони вилились в об’ємні праці за питаннями теорії права,державного устрою (Монтеск’є), філософії історії (Вольтер), критики церкви та релігійної догми (Вольтер, Дідро, Гельвецій, Гольбах).

Епоху Просвітництва у Франції умовно поділяють на три періоди. Перший починається зі смерті Людовика Чотирнадцятого (1715), що відзначила кінець «класичного» XVII ст. , другий датується виходом першого тому Енциклопедії (1751), третій частково належить до другого, додаючи до нього суттєві відміни: він відзначений розповсюдженням ідей Жан-Жака Руссо (1760-1770-ті роки) та пов’язаного з ним сентименталізму та закінчується Великою французькою революцією.

Для першого етапу властиві боротьба з церквою та релігійною нетерпимістю, деспотизмом, проголошення основою моралі природної жаги людини до щастя, появлення питання розумного державного устрою. Головні фігури цього часу – Монтеск’є та Вольтер.

Другий етап відзначається більшою гостротою та радикальністю як філософських, так і політичних ідей. В цей період на перший план виходять такі філософи-матеріалісти, як Дідро, Гельвецій, Гольбах. Активізація передовій «партії філософів» має відповідь з боку церкви та політичних сил. Заборони посипалися на Енциклопедію, на твори Гельвеція та інших авторів. Проте авторитет філософів настільки великий в суспільній думці Франції та всієї Європи, що ніякі переслідування не були в змозі його похитнути.

Публіцистична гострота, тісний зв’язок з сьогоденними питаннями суспільного життя, наростання революційних поштовхів відзначають своєрідність французької літератури в зрівнянні з англійською та німецькою. Актуальність літератури XVII ст. відповідала потребам її аудиторії, суспільний діапазон якої помітно розширився.

Іншою характерною особливістю Просвітництва у Франції – це

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13