Жанровое своеобразие философских повестей Вольтера в контексте французской литературы эпохи Просвещения

є її універсалізм, енциклопедичність, що з’явилися ще на ранньому етапі її розвитку, задовго ще до створення відомої Енциклопедії.

Філософське мислення французьких просвітників успадкувало досягнення раціоналізму XVII ст. ( перш за все Рене Декарта), але зв’язувало із сенсуалістичною філософію, взятою з творів Локка та спиралося також на національну традицію сенсуалістичної філософії та матеріального розуміння світу, на вчення П’єра Гассенді та П’єра Бейля, філософа та публіциста. Головна праця Бейля «Історичний та критичний словар» (1695 – 1697) став попередником «Філософського словаря» Вольтера та частково Енциклопедії.

Якщо в головних філософських питаннях - про Бога та світостворення, про місто людини в ньому, про безсмертя душі – просвітники трималися сенсуалістичних та матеріалістичних поглядів, то в сфері суспільних явищ вони стояли на ідеалістичних позиціях; саме в цих питаннях просліджується їх зв’язок з філософським раціоналізмом. Розум виступає у них як головний критерій оцінювання державного устрою. Ця апеляція до розуму вирішувала також філософську історію французьких просвітників. Рушійною силою історичного процесу вони вважали не матеріальні фактори, а боротьбу ідей – розуму та неосвіченості, гуманності та фанатизму.

Художні напрямки французької літератури XVIII ст. відрізняються великим різноманіттям. З одного боку, зберігається черпання досвіду з минулого століття, насамперед це стосується класицизму. Високі приклади трагедії та комедії, що стали своєрідним еталоном для європейської літератури, зберігають своє значення. Трагедія зараз знаходиться у стані занепаду. Епігони Расіна без успіху варіюють любовно-психологічні конфлікти його п’єс. Швидкоплинний успіх мали трагедії Клода-проспера Жоліо де Кребійона-старшого (1674 – 1762), що намагалися за допомогою нагнітання жахіть та жорстоких страстей відродити зацікавленість до трагедій, але йому не вдалося вивести цей жанр з глухого кута

Тільки дебют молодого Вольтера та його послідуюча многолітня театральна діяльність склали новий етап у розвитку французької драматургії та створили нову трагедію просвітницького класицизму.

По іншому складалася доля класицистичної комедії. Послідовники Мол’єра – Рен’яр та Лесаж – зосередили свою увагу на моральних та суспільних питаннях. Іноді вони підіймалися до гострої критики дійсності (комедія Лесажа «Тюркаре»). При цьому вони зберігали основні структурно-композиційні принципи комедії класицизму – правило трьох єдностей, веселий діалог, динамічну компактність дії, в якій любовна інтрига помітно відступає на другій план перед основною сатирично-суспільною темою. Пізніше виникає так званий жанр «серйозної комедії» та її різновид – «слізна комедія», в котрій повністю зникає елемент смішного. Від старої класицистичної комедій вона зберігає зовнішні композиційні прийоми та звернення до повсякденного життєвому матеріалу.

З 1760-тих років францію охоплює потужне художньо-ідейна течія – сентименталізм. Його становлення в першу чергу пов’язано з творчістю Жан-Жака Руссо. Критика прогресу, цивілізації, міської культури та створення культу природи, детальний, майже любовний опис ландшафту – основні риси його творчості та взагалі жанру.

Заключний етап літератури Просвітництва у Франції припадає на роки революції, коли на перший план виходять публіцистика та драма.

РОЗДІЛ 2. ВОЛЬТЕР ТА ЙОГО ТВОРЧІСТЬ 

2. 1 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВОЛЬТЕРА 

Франсуа Марі Аруе (відомий під псевдонімом Вольтер) народився в 1964 році в Парижі у родині заможного нотаріуса. Він виховувався в домі хрещеного батька, абата Шатонефа, а в 1704 році вчився в аристократичному

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13