Жанровое своеобразие философских повестей Вольтера в контексте французской литературы эпохи Просвещения

«Англійські листи», за вироком паризького парламенту книга була знищена як «противная религии, добрым нравам и власти». Вольтер покидає Париж та ховається в замку Сіре у своїй прихильниці та друга маркізи дю Шатле. Тоді й сформувався той зв’язок, що поєднував їх майже півтора десятків років. Саме там склалося щось на кшталт братерства, к якому належали такі люди, як Альгаротті, Бернуллі, Мопертюі. Для Вольтера цей період життя видався плодовитим та щасливим: він написав трагедії «Смерть Цезаря» (1735), «Альзіра» (1736), «Магомет» (1741), «Мєропа» (1745), а також філософську працю « Основні засади філософії Ньютона» (1740). Завдяки підтримці мадам де Помпадур, Вольтер отримує милість короля та за приказом стає історіографом Франції, а 15 квітня 1746 року його обирають членом академії. Того ж року виходить його філософський твір «Видіння Бабука»; послідуючи два – «Мемнон» та «Задіг» виходять в 1747 та 1748 р. р. «Тем временем бывший король Польши Станислав Лещинский стал свидетелем еще одной трагедии, изменившей жизнь Вольтера: мадам дю Шатле пылко влюбилась в молодого и красивого Сен-Ламбера. Потрясенный Вольтер бушевал, но потом – как истинный философ – простил ее. Мадам умерла при родах; горе Вольтера было глубоким и искренним» (А. Моруа)

Мадам дю Шатле померла в 1749 році, а в 1750 Вольтер поїхав до Берлину за запрошенням прусського монарха Фридриха, що хотів бути освітченим, надавши Вольтерові посаду камергера. Зустрінутий з великою шаною, Вольтер прожив у Пруссії три роки, але покинувши володіння «северного Соломона», жорстоко розкритикував казармено-палочний режим Пруссії в своїх «Мемуарах» . У період перебування Вольтера в Пруссії вийшло перше видання його книги « Епоха Людовика Чотирнадцятого» (1751). У 1755 році Вольтер придбав маєток Отрада недалеко від Женеви, де від почув про страшний землетрус в Лісабоні, і у 1756 році він публікує « Поему про загибель Лісабону». Тоді ж він починає співпрацю в « Енциклопедії». Виходить його семитомна праця « Опыт о всеобщей истории и о нравах и духе народов» (1756-1769), одна з перших книжок по філософії історії, де Вольтер багаторазово підкреслює думку про те, що злочини проти народу мають свою кару.

 У 1766 році був звинувачений у єретицтві та страчений маркіз де Лабарр; над його тілом спопелили екземпляр вольтерівського «Філософського словника». Ось що написав Вольтер з приводу страти: « Когда кавалер де Лабарр, внук военного генерала-наместника, юноша одаренный и подававший большие надежды, но склонный к необдуманным поступкам…был уличен в пении нечестивых песен, а также в том, что пришел перед процессией капуцинов, не сняв шляпы, судьи Аббвиля, которых можно сравнить с римскими сенаторами, не просто вырвали язык, отрубили руку и жгли его на медленном огне, но и пытали, чтобы узнать, какие именно песни он распевали перед сколькими процессиями не снимал шляпы. Эта занятная история произошла не в 13 или 14 веке, а во второй половине 18!»

Незважаючи на вік Вольтер не припиняю свою літературну діяльність: в 1767 році з’явилися «Важное исследование милорда Болингброка», «В защиту моего дяди»,» Простодушный». В 1770-1772 р. р. на світ з’являються тома «Вопросов по энциклопедии», а в 1776 – «Объясненная Библия». 10 лютого 1778 року, після 28 років відсутності, Вольтер повертається до Парижу на показ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13