Жанровое своеобразие философских повестей Вольтера в контексте французской литературы эпохи Просвещения

своїми переконаннями, Вольтер прагнув впливати не тільки на розум, на свідомість людей, але й на їх почуття – він не раз це казав. Тому Вольтер був єдиним, кому на той час вдалося підняти класицистичний жанр трагедій на новий рівень.

Вольтер допомагав формуванню світосприйняття таких людей, як Дідро, Д’Аламбер, Бомарше та ін. Своєю саркастичною прозою, гострим та елегантним стилем, жагою справедливості та терплячості, зі своїм міхом та сполохами, Вольтер став емблемою культури доби Просвітництва.  

2. 3 ЖАНРОВА СВОЄРІДНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОВІСТЕЙ ВОЛЬТЕРА В КОНТЕКСТІ ФРАНЦУЗЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА 

За своїми філософськими поглядами Вольтер був деїстом. Він відригав безсмертя та нематеріальність душі, рішуче відмовлявся від вчення Декарта про «вродженні ідеї», протипоставляючи йому філософію Локка. В питаннях про Бога та про акт створення Вольтер займав позиції стриманого агностика. В «Трактаті про метафізику» (1734) він навів ряд аргументів «за» та «проти» існування Бога, прийшов до висновку про нестабільність тих та інших, але так і дав рішення цього питання. До всіх офіціальних віросповідань він ставився дуже критично, релігійні догми та звичаї висміював нещадно, як не сумісні з розумом ( особливо в «Поясненній Біблії», 1776, «Філософському словнику», 1764), однак вважав, що критику релігії може собі дозволити тільки просвітна еліта, між тим як простий народ потребує релігійного вчення як стримуючого стимулу («Если бы Бога не было, надо было бы его выдумать»).

З часом філософські погляди Вольтера помітно еволюціонували. Так, до 1750 року він, хоча і з обмовками, розділяв оптимістичне світосприйняття, притаманне європейському Просвітництву на ранніх етапах (Лейбниць, Шефтсбері, А

Поуп), та пов’язаний х цим детермінізм – визнання причинно- наслідкового зв’язку, утворюючий баланс добра та зла. Ці погляди відбилися у його ранніх філософських творах («Задіг», 1747), та поемах (Роздуми про людину», 1737). В середині 1750- років Вольтер відходить від цієї концепції і починає рішучу критику оптимістичної критики Лейбниця.

 Великий простір в творчості Вольтера займають історичні праці. Самою визначною з них є його «Опыт о нравах и духе народов» (1756), що по задуму та обсягу описаних подій може зрівнятися з «О духе законов» Монтескьє. На відміну від своїх попередників, що починали історію існування людини з гріхопадіння Адама та Єви, Вольтер починає все з первісного стану ( о якому судить з життя дикунів на островах Тихого океану) та доводить її до відкриття Америки. Тут особливо чітко виступає його погляд на філософію історії: світові події подаються під гаслом боротьби ідей – розуму та забубонів, гуманізму та фанатизму. Тим самим історичні дослідження підкорені у Вольтера все тому публіцистичному та ідеологічному завданню – розкриття вад священиків та засновників різноманітних релігійних вчень та інститутів.

Набагато цільнішими та художньо дійовими виявилися спроби Вольтера у новому жанрі «філософської поеми», народженої епохою Просвітництва. В 1722 році він написав поему «За і проти», де сформулював основні положення «естественной религии» – деїзму. В поемі він відкидає саму ідею догматичної та канонічної релігії, уявлення про Бога як про невблаганну караючу силу, вступає на захист постраждалих від фанатизму. В подальшому Вольтер ще не раз звертався к жанру «філософської поеми», безсюжетної, що містить патетичне красномовство з гострою

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13