Жизнь и быт словян

або довготривалий переліг.

Як засіб розчищення земель під посіви та як окрема система землеробства значного поширення набула підсіка. Підсічне землеробство переважало в поліській зоні, а орне — в лісостеповій. Практика використання угідь до їхнього повного виснаження обумовлювала необхідність поступового освоєння нових територій. Екстенсивне землекористування за наявності великої кількості вільних земель було достатньо продуктивним і потребувало мінімальних витрат сил. Лише наприкінці VIII ст. н. е. стають помітними якісні зміни в землеробстві, спричинені збільшенням народонаселення та поліпшенням кліматичних умов. У господарстві слов’ян намітився перехід до інтенсивних форм землекористування. Зменшився термін перебування ділянок під перелогою та поступово утверджується двопільна система рільництва, щоправда, при збереженні певного значення перелоги та підсіки.

Як землеробські знаряддя праці на рубежі нашої ери використовували дерев’яні рала, залізні слабко вигнуті асиметричні серпи латенського типу та серпоподібні ножі. Іноді використовувалися й залізні коси.

У другій чверті І тис. н. е. спостерігаються помітні зрушення в агротехнічному арсеналі давніх слов’ян, особливо тієї їх частини, яка належала до ареалу поширення черняхівської культури. Тут, зокрема, набули поширення залізні наральники й подекуди чересла, мотики, оковки лопат, коси. Для переробки зерна використовували ручні млини з ротаційними жорнами та ножні ступи. У населення Нижнього Подніпров’я набувають поширення круглі жорна римського типу.

Найбільш разючі зміни в складі та якісних характеристиках сільськогосподарського інвентаря східних слов’ян відбулися в останній чверті І тис. н. е

У цей час у них широко розповсюджуються знаряддя, що були перед тим характерні лише для Подунав’я та Балкан. Зокрема, удосконалюються рала, які тепер складаються з чересла, відвальної дошки і наральника з широким лезом та асиметричними плічками. Використання таких рал дозволяло значно глибше підрізати шар грунту (на глибину до 10–15 см), а це істотно підвищувало врожайність лану. Для збирання урожаю застосували серпи з асиметричним лезом і відігнутим держаком, що своєю формою та характеристиками наближувались до сучасних.

У землеробстві намічається чітка зональна спеціалізація, що враховувала кліматичні та грунтові показники, і яка відображується на знаряддях праці. Зокрема, в Поліссі найбільшого поширення набула дерев’яна соха, яка найбільше підходила для обробки легких супіщаних лісових грунтів.

Розвиток тваринництва у давніх слов’ян був також досить важливою галуззю господарства. Розведення свійських тварин забезпечувало населення продуктами харчування (молоком, м’ясом, яйцями), сировиною для виготовлення одягу (вовною, шкірою тощо), а також матеріалом для розвитку різних промислів (виготовлення виробів з кістки, рогу чи копит). Тваринництво також забезпечувало землеробів тягловою силою та засобами пересування.

Найбільшого поширення набуло розведення великої рогатої худоби, свиней та дрібної рогатої худоби. Осілий спосіб життя східних слов’ян зумовлював стійлово-вигінний тип тваринництва.

Чимале значення в економіці давніх слов’ян мали різні промисли, пов’язані із збиральництвом, полюванням та рибальством. Хутра та шкури диких звірів, крім того, що вони використовувалися для пошиття одягу чи окремих його елементів, служили й предметом торгівлі. Значного розвитку набуло також бортництво.

Аналіз господарської діяльності слов’янських племен дозволяє вченим дійти висновку, що основою їхнього харчового раціону на початку І тис. н. е. були каші й прісні коржики. Розвиток агротехніки та вплив провінційно-римської культури Подунав’я та Північного Причорномор’я спричинили певні зміни в характеристиках раціону. Збільшення інтенсивності помолу зерна на борошно через впровадження ручних млинів у другій чверті І тис. дозволило істотно збільшити вживання хліба. Вчені висловлюють припущення, що саме з цього часу кислий хліб стає постійним продуктом харчування східнослов’янських племен.

Крім

1 2 3 4