Жизнь и быт словян

зернових культур, значне місце в харчовому раціоні посідають овочі та фрукти — ріпа, слива, яблука, терен, суниці, малина тощо.

Важливу групу харчового раціону складали продукти тваринництва — яловичина, баранина, свинина, меншою мірою — конина. Істотну частку молочних продуктів — молока, сиру та масла — засвідчують археологічні знахідки посуду для їхнього виготовлення та зберігання.

У неврожайні роки зростала роль збиральництва та рибальства.

 

3. Ремесла в господарській діяльності слов’янського населення

Особливе місце у виробничій діяльності слов’янських племен посідали виробництво та обробка заліза. Ще до появи на історичній арені слов’ян ці галузі мали свою тисячолітню історію розвитку й досягли неабияких результатів. Тепер же, в І тис. розвиток металургії, на думку П. Толочка, більшою мірою залежав не від удосконалення технології виготовлення та обробки металу, а насамперед від зростання його значення в побуті та трудовій діяльності населення.

Впровадження металургійного виробництва стимулювало прискорений розвиток значного сегменту господарської діяльності, адже передбачало об’єднання процесів видобутку руди, її підготовки до плавлення, отримання металу та його наступну обробку.

Зразки сиродутних горнів наземного типу археологами виявлені вже на ряді поселень VI–VII ст. н. е. , зокрема, на території сучасної Львівщини, Запоріжжя, на берегах Південного Бугу. Як правило, це були поодинокі горни, розташовані на тих самих поселеннях, де мешкали всі члени общини, а тому, ймовірно, забезпечували потреби в залізі членів своїх общин. Поблизу ж Гайворона на Південному Бузі виявлено зразу 24 сиродутні горни, що вказує на той факт, що цей комплекс мав забезпечити потреби цілого племінного союзу східних слов’ян.

Сиродутним способом добували залізо досить невисокого рівня якості — так звану крицю, що являла собою губчастий залізний корж з великою кількістю шлаків. Аби поліпшити показники такого заліза його декілька разів проковували для ущільнення та видалення шлаків

Результати археологічних розкопок переконують, що ковальством у І тис. н. е. займалися ті ж самі майстри, які видобували залізо. Однак, незважаючи на це, ремісничі вироби ковалів черняхівської культури вказують на доволі високу техніку професійної майстерності цих ковалів. Вони досконало володіли технікою пластичної обробки заліза в гарячому стані, тобто вільною ковкою, широко застосували гартування та відпуск металу.

Значних успіхів у обробці заліза було досягнуто в останній чверті І тис. н. е. , свідченням чому є, зокрема, знахідки виявлені на стоянці Лука-Райковецька на Правобережжі. Тепер майстри значно ширше застосовували такі складні технологічні прийоми як пакетування та цементування металу, наварювання сталевого леза на залізну основу тощо. Цементування металу передбачало закриття залізних напівфабрикатів у вогнетривкий горщик (тигель) разом із товченим деревним вугіллям, кістками або рогом, з наступною його термообробкою. В результаті чого залізо цементувалося, перетворюючись на залізовуглецевий сплав — сталь.

Одночасно з розвитком металообробки, зокрема ковальства, удосконалювалися прийоми ювелірної майстерності. Як правило, першими ювелірами були саме ковалі. Матеріалом для виготовлення ювелірних виробів служили кольорові метали, промислових запасів яких не було виявлено на території розселення слов’ян. Це природно гальмувало розвиток ювелірної справи, який міг відбуватися лише за умови використання привозної сировини. Найпоширенішим матеріалом в ювелірній справі була мідь та бронза, срібло траплялося значно рідше, а золото — лише в поодиноких випадках.

Асортимент ювелірних виробів включав, насамперед, фібули, браслети, каблучки, сережки, підвіски, пряжки тощо. Ювелірне мистецтво базувалось на складній технології, що включала в себе відливання за восковою чи кам’яною моделями, тиснення або карбування, волочіння дроту, його

1 2 3 4