Жизненный и творческий путь Федора Михайловича Достоевского

скоритись, коли він став її богом, єдиним сенсом її життя.

  В 1883р. Ганна Григорівна склала невеликий список їхніх поїздок по Європі з 1867 по 1871р. : 19 квітня 1867р. – приїзд в Дрезден через Берлін; 22 червня 1867р. – поїздка в Баден-Баден; 13 серпня 1867р. – через Базель в Женеву; в кінці травня 1868р. – із Веве в Мілан; через два місяці – у Флоренцію; у серпні 1868р. – через Венецію, Трієст, Вільнюс і Прагу; 5 лпня 1871р. – Достоєвські виїжджають із Дрездена в Росію. Поїздки по Європі молодої пари почались із Дрездена. Але медовий місяць Достоєвського раптом закінчився катастрофою: письменника знову, як і колись з Аполлінарією Сусловою затягує безжалісна і бездушна рулетка. Він починає переконувати Ганну, що єдиний спосіб покращити їхній матеріальний стан і розрахуватися з боргами брата є спробувати зіграти в рулетку. Дружина погоджується, щоб він поїхав грати в Гамбург. Поява на світ першої дитини відкрила письменнику сферу почуттів і думок, до тих пір йому невідомих. Він був дуже щасливим. Його мрія здійснилась – він став батьком. Але це щастя було недовгим. Смерть дочки болісно вплинула на батька.                                                                                                                                     14 вересня 1869р. в Дрездені у Достоєвського і Ганни Григорівни народилась друга дочка – Любов. З появою дитини щастя знову засіяло в сім′ї Достоєвських. 8 липня 1871р. Достоєвські повернулись до Петербургу

Через 8 днів після приїзду у них народився син Федір.

  Багаточисленні кредитори, дізнавшись, що Достоєвські повернулись до Росії, налетіли буквально зі всіх сторін, як вовча зграя. Але спільними зусиллями подружжя цю проблему було вирішено.

  28 січня 1881р. о 8 годині 38 хвилин вечора Достоєвський помер. Майже весь 1881р. він почував себе добре. Напади епілепсії уже декілька місяців не турбували його. В ніч з 25 на 26 січня, коли письменник відтягнув тяжку етажерку, щоб знайти вставку з пером, у нього пішла горлом кров. Кровотеча скоро припинилась, і , можливо, взагалі не повторилась би, якщо б не приїзд на наступний день його сестри – Віри Іванової. Вона попросила Достоєвського відмовитись на користь сестер від своєї частини помістя, яке дісталось йому у спадщину. Нервова, тяжка розмова з В. М. Івановою викликала у нього нову, довгу кровотечу.

  Рано-вранці в день смерті Достоєвський розбудив дружину. «Знаєш, Аня, - сказал Федер Михайлович полушепотом, - я уже три часа как не сплю и все думаю и только теперь осознал ясно, что я сегодня умру. » Він попросив запалити свічку і дати йому Євангеліє. Достоєвський любив відкрити Євангеліє навмання і читати те, що знаходиться на лівій сторінці. Він покликав до себе дітей і говорив з ними про те, як вони повинні будуть жити далі, допомагати матері, любити чесність і працю, любити бідних і допомагати їм.

  Похорон Достоєвського перетворився в історичну подію: 30 000 людей проводжали його труну, 72 делегації несли вінки, 15 хорів було задіяно в процесії.

  1 лютого 1881р. тіло письменника було передано землі. Так старі і нові друзі Достоєвського благословили в останню дорогу самого пристрасного мрійника про «всеобщее братство и равенство людей».       

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы