Жизнь и творчество Ивана Кочерги
Цікавий у своїй монументальності й трагізмі образ Микити - суворого й похмурого, хоч і молодого ще монаха. "Зело прехитрий майстер і в чудному художестві велик" малює заставки і мініатюри в книгах. Милуючись малюнками, молода князівна Елизавета захоплено вигукує:
Яка краса! Як барви всі согласно
В один вінок на золоті сплелись!
І ніхто не знає, що вогонь помсти й ненависті палає в душі молодого художника й монаха. Микита-син новгородського посадника Коснятинз скривдженого Ярославом. Він живе прагненням відплатити за батька та за весь Новгород. Власне, і в Київ, у палати князя, прийшов він, щоб
помститися.
Микита бачить бентежну душу Ярослава, розуміє, що той мріє про могутній Київ, а піднімаючи меч, прагне миру, щоб зробити місто й державу найпрекраснішими в світі. І син новгородського посадника тамує свій гнів, ховає глибоко на дно душі жадобу помсти.
Та ось Микита довідується, що Ярослав скарав на горло Коснятина. Він гнівно звинувачує князя, що той "кривдою і смертію завжди платив", усім, пророчить Ярославу самітність і загибель.
Ярослав з гідністю відповідає монахові, що його батька скарав, бо той "порушив спокій на Русі". Тому князь не визнає себе винним. Адже чинив він це не для власної користі, а в ім’я блага народу, батьківщини. Схвильовано і піднесено лунають його слова:
. . . вищих я не відаю скарбів,
Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,
Які весь вік я чесно боронив.
І поки жив, стояти я клянусь
За руську правду і єдину Русь!
Микита розуміє правду Ярослава і, облишивши намір помститися, вирушає в далеку подорож
Письменник з особливою теплотою й любов"ю малює образ древнього пречудового міста. Уже з ремарок постає перед нами його світла велич. З палкою любов’ю говорять про рідне місто герої. Перші слова п’єси - натхненна молитва Сильвестра:
Благослови, господь, державний Киів,
Що на горі над голубим Дніпром
Пильнує мир і всі труди людські. . .
В уяві Елизавети місто постає як картина казковоі краси:
А Киів наш-зелений і прозорий!
Дніпро широкий. . . кучеряві гори,
Палати білі, бані золоті. . .
Де ще красу подібную знайти?
Анна журиться, що щ доведеться стати французькою королевою і переїхати до Парижу - а там, не як у Києві, "доми холодні, вулиці брудні", там "ні кравців, ні крамарів путящих".
Владна сила любові до батьківщини струмує в калоритному образі Свічкогаса. Це веселий монах, любитель випити й пожартувати з дівчатами. За надмірну прихильність до чарки він попадає із книжних списателів у свинопаси. Тоді тікає разом з варягами, подорожує, воює, плаває морями.