Жизнь и творчество Ивана Кочерги

допомогу.

Цікавий у своїй монументальності й трагізмі образ Микити - суво­рого й похмурого,  хоч і молодого ще монаха.   "Зело прехитрий майстер і в чудному художестві велик" малює заставки і мініатюри в книгах.   Милуючись малюнками,  молода князівна Елизавета захоплено вигукує:

Яка краса! Як барви всі согласно

В один вінок на золоті сплелись!

І ніхто не знає,  що вогонь помсти й ненависті палає в душі молодо­го художника й монаха.   Микита-син новгородського посадника Коснятинз скривдженого Ярославом.   Він живе прагненням відплатити за батька та за весь Новгород.   Власне,  і в Київ,  у палати князя,  прийшов він,  щоб

помститися.

Микита бачить бентежну душу Ярослава,  розуміє,  що той мріє про могутній Київ,  а піднімаючи меч,  прагне миру,  щоб зробити місто й державу найпрекраснішими в світі.   І син новгородського посадника тамує свій гнів,  ховає глибоко на дно душі жадобу помсти.

Та ось Микита довідується,  що Ярослав скарав на горло Коснятина.   Він гнівно звинувачує князя,  що той "кривдою і смертію завжди пла­тив",  усім,  пророчить Ярославу самітність і загибель.

Ярослав з гідністю відповідає монахові,  що його батька скарав,  бо той "порушив спокій на Русі".   Тому князь не визнає себе винним.   Ад­же чинив він це не для власної користі,  а в ім’я блага народу,  батьківщини.   Схвильовано і піднесено лунають його слова:

. . .   вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,

Які весь вік я чесно боронив.

І поки жив,  стояти я клянусь

За руську правду і єдину Русь!

Микита розуміє правду Ярослава і,  облишивши намір помститися,  вирушає в далеку подорож

  Коли ж,  повернувшись,  застає князя і Русь у біді,  йде на битву з печенігами й віддає своє життя за Київ.

Письменник з особливою теплотою й любов"ю малює образ древнього пречудового міста.   Уже з ремарок постає перед нами його світла ве­лич.   З палкою любов’ю говорять про рідне місто герої.   Перші слова п’єси - натхненна молитва Сильвестра:

Благослови,  господь,  державний Киів,

Що на горі над голубим Дніпром

Пильнує мир і всі труди людські. . .

В уяві Елизавети місто постає як картина казковоі краси:

А Киів наш-зелений і прозорий!

Дніпро широкий. . .   кучеряві гори,

Палати білі,  бані золоті. . .

Де ще красу подібную знайти?

Анна журиться, що щ доведеться стати французькою королевою і переїхати до Парижу - а там,  не як у Києві,  "доми холодні,  вулиці брудні",  там "ні кравців,  ні крамарів путящих".

Владна сила любові до батьківщини струмує в калоритному образі Свічкогаса.   Це веселий монах,  любитель випити й пожартувати з дівча­тами.   За надмірну прихильність до чарки він попадає із книжних списателів у свинопаси.   Тоді тікає разом з варягами,  подорожує,  воює,  плаває морями.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10