Жизнь и творчество Ивана Кочерги

Свічкогас стає вельможним багатим рицарем,  але не може втопити у вині,  заглушити дзвоном золота любові до рідного краю і повертається до Києва:

Стужився я за цвітом рути-м"яти,

За Києвом знудився у сльозах. . .

Ладен я свині пасти в цих ярах,

Ладен я свічки гасити по церквах,

Ніж рицарем вельможним і багатим

Розкошувати по чужих краях!

Це й не дивно,  бо як каже Сильвестир:

Хто вип’є раз дніпрової води,

Тому ніколи Київ не забути.

Точними,  глибокими афоризмами пересипано всю драматичну поему "Яро лав Мудрий" - це небачене багатство думки та краси,  що коли навіть нічого не хочеш почерпнути з нього,  не будеш нагинатися,  то й тоді однак,  щось візьмеш із собою на все життя.

"СВІЧЧЕНЕ ВЕСІЛЛЯ"

Так народу судила історія - жити,  перемагаючи варягів.   А ворогів - ой як же рясно було в минулому землі нашої! Сунули вони чорними натовпами,  зваблені родючими ґрунтами,  багатством лісів і надр земних,  достатком ї міст і сіл.

Дзвенів меч Ярослава в битвах із печенігами,  водив Ігор полки на половців,  розбив Олександр Невський псів-рицарів.   Віки татарської чорної неволі виніс наш народ,  та зберіг свою душу.   І ось прийшли в Київ литовські князі.   Змучений віковим ярмом,  обезкровлений,  знеси­лений народ не зміг відразу дати ім. відсіч,  не зміг - але й не скорився

Вивчаючи акти Литовсько-руської держави,  Кочерга знайшов грамоти князів про заборону світла в Києві: "Коли я випадково потрапив на мотив "заборони світла",  мотив,  що послужив темою для цієї драми,  мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто місь­кого життя і соціальної боротьби в стародавньому місті,  а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру".

Отже,  сюжет драми навіяний історичними документами про "заборону світла" і про боротьбу київських міщан проти неі.

. . .   Київ 1506 р.   Це вже не те оспіване в "Ярославі Мудрому" світ­ле,  казкове місто,  що сяє золотом і вогнями.   Київ похмурий і темний,  бо люду заборонено навіть свічці світити - аби,  мовляв,  не запалити міста,  а насправді для того,  щоб відчули ремісники,  трударі - "чорні люди",  що вони-хлопи,  темні,  безправні та безсилі.   Однак народ не примирився ні з темрявою,  ні з неволею.

У п’єсі "Свіччене весілля" Кочерга показує,  як з боротьби за право на світло розпочалася боротьба за волю,  як із вогника свічі розгорілася пожежа народного повстання:

Коли добром ніхто не дасть нам світла,

Його здобути треба - молить,

Бо без борні нікчемні всі молитви.

І свічки мирної не варта та крайна,

Що в боротьбі ї не засвітила.

У "Свічченому весіллі" наскрізним образом,  навколо якого обертається події,  е образ світла.   Так,  темному ремісницькому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10