Жизнь и творчество Ричарда Дейвиса Баха

Річард Девіс Бах (нар. 1936 р. ) — американський письменник. Служив в американській авіації пілотом, працював у спеціалізованому журналі «Флайнг» («Льотна справа»). Автор багатьох нарисів, статей, оповідань і книг про авіацію, в тому числі «Чужий на землі» (1963), «Біплан» (1966), «Нічого не трапилося» (1969), які пройшли непомітними для масового читача і критики. Великий успіх письменникові приносить повість-притча «Чайка на ймення Джонатан Лівінгстон», яка виходить з друку наприкінці 1970 року, тривалий час очолює список бестселерів та перекладається багатьма мовами світу, зокрема на росі йську ( «Иностранная литература», 1974, № 12). Наступні книги Баха— «Дар, який приносять крила», «Не існує таких місць, як далечінь» та «Міст через вічність» — знову не викликають ентузіазму критики, аж доки в 1977 році він очаровує читацьку аудиторію своїми «Ілюзіями». В пресі розгортається гаряча дискусія, церква засуджує книгу із своїх амвонів, Голлівуд ставить за її мотивами кінофільм, видавці підкидають на книжковий ринок все нові й нові видання цього твору, а читач голосує за нього як за помітне явище в американській літературі.  

АБСТРАКТНИМ ГУМАНІЗМ НЕ БУВАЄ 

За традицією, у замітках такого штибу пропонується ключ до розуміння твору. Я цього не робитиму, позаяк певен, що чимало читачів розшифрує потаємний ієрогліф «Ілюзій» набагато краще за мене. Та оскільки мені пощастило «спілкуватися» з цим твором тривалий час, гадаю, що читача можуть зацікавити деякі факти і подробиці його створення, а також спостереження перекладача.

. . . Починаючи з 1965 року, Річард Бах (в американській пресі стійко побутує теза, що він — прямий нащадок Йоганна-Себастьяна Баха), пілот за професією і письменник, який ще не здобув визнання, щоліта вирушав у подорож над смарагдовими луками на власноруч відремонтованому старенькому біплані «Фліт». Возив із собою ящик з продуктами, ночував під крилом літака, катав фермерів

«Навіть там, на Середньому Заході, коли я, траплялося, лежав на спині і вчився розганяти хмари, ця історія постійно крутилася у мене в голові. . . а що було б, коли раптом тут з'явився дехто, хто міг би розповісти, як влаштовано мій світ і як ним управляти,—писав Річард Бах. — А якби я раптом зустрів того, хто так далеко пішов шляхом. . . що якби новий Сіддхартха чи Ісус з'явився в нашому часі, маючи владу над ілюзіями цього світу, тому що він знає реальність, яка стоїть позаду них? А що, коли б я міг зустрітися з ним, якби він літав на біплані і приземлився на цьому ж лугу, що і я? Що б він сказав, який би він був?» Ця ідея нуртувала в душі письменника-пілота майже десять років (пригадаймо, що й ідея «Чайки на ймення Джонатан Лівінгстон», відколи вперше блискавкою сяйнула на туманному березі одного з каналів у Каліфорнії — білокрилий птах тоді ніби вимовив загадкові слова: «Чайка Джонатан Лівінгстон»,— реалізовувалась у книгу довгих вісім років). Його Месія то на довгий час зникав, то повертався і починав діяти в несподіваних напрямах. «Можливо, він не був схожий на Месію, що з'являвся на забруднених машинним мастилом та плямами від трави сторінках мого бортового журналу, можливо, він не сказав би нічого із сказаного в цій книзі. . . але. . . він

1 2